Нейтралізація Гнатюка — це була найделікатніша частина. Прибрати його фізично — ні. Підкупити його не можна, бо він не бере грошей.
Він бере лояльністю. Залякати прямо — він офіцер, злякається, але потім розлютиться й стане ворогом. Треба було щось інше.
Данилюк згадав хрещеного батька Гнатюка. Я навів довідки. Хрещений — Андрій Михайлович Дорошенко, колишній підполковник, зараз шанована людина, ветеран, працює в міській раді ветеранів поліції.
Людина принципова, з репутацією кришталево чесного офіцера. Гордість, рідкість і головна цінність. Я попросив Данилюка організувати нашу зустріч із Дорошенком.
Без пояснень, просто зустріч. Данилюк улаштував це наступного дня. Дорошенко виявився високим, рівним чоловіком із військовою виправкою й втомленими, але живими очима.
Ми зустрілися в його робочому кабінеті. Невеликому, охайному, з грамотами на стіні й фотографією молодого офіцера на столі.
— Я знаю, хто ви, — сказав він одразу, коли я зайшов.
Без ворожості, просто констатація.
— Добре, — відповів я. — Тоді давайте відразу до справи.
Я розповів йому про Кравченка, про схему, про жертв, про Гнатюка, його хрещеника, який заплющував очі.
Дорошенко слухав із кам’яним обличчям. Лише один раз, коли я сказав «дванадцять установлених жертв», щось майнуло в його очах.
— Це задокументовано? — запитав він нарешті.
— Частина — так. Більше буде за кілька днів.
Він підвівся, підійшов до вікна, стояв спиною до мене.
— Ігор — твій хрещеник, Андрію, — сказав він тихо, ніби розмовляв сам із собою. — Ти за нього ручався. Ти привів його в органи.
Я мовчав. Дорошенко повернувся.
— Що вам потрібно від мене?
— Мені потрібно, щоб Гнатюк не втрутився, коли почнеться слідство: не попередив Кравченка й не спробував знищити докази.
— Ви хочете, щоб я поговорив з Ігорем?
— Так.
— І ви думаєте, що я це зроблю? Заради людини з вашою біографією?
Я підвівся. Подивився на нього прямо.
— Андрію Михайловичу, я прийшов до вас не тому, що мені потрібна послуга. Я прийшов, бо це ваш хрещеник і, зокрема, ваша відповідальність. Бо серед дванадцяти жертв студенти й робочі люди, у яких немає зв’язків і немає грошей і які бояться. Бо моя донька не перша й не остання, якщо це не зупинити.
Довге мовчання.
— Я поговорю з Ігорем, — сказав Дорошенко нарешті. Голос був тихий і важкий. — Він не заважатиме.
Слово офіцера. Я кивнув.
— Дякую, Андрію Михайловичу.
— Не дякуйте.
Він знову відвернувся до вікна.
— Просто йдіть.
У четвер почався перший акт. Слідчий Савченко прийняв матеріали.
Данилюк мав рацію. Це була чесна людина. Молодий, років 35, з втомленими очима людини, яка давно втомилася боротися із системою й не здалася.
Він переглянув документи мовчки. Поставив кілька точних запитань.
— Свідки готові давати свідчення під протокол? — запитав він.
— Двоє дадуть свідчення відразу. Ще один — за умови гарантії захисту.
— Гарантії я дам.
Він перегорнув сторінку.
— Записи розмов. Джерело?
— Не можу сказати, але вони справжні.
— Я сам перевірю.
Він закрив теку.
— Богдане Петровичу, я розумію, що за цією справою стоїть особистий інтерес.
— Стоїть, — погодився я.
— Для мене це не важливо. Важливо лише одне: якщо ми почнемо, шляху назад немає. Або ми доводимо справу до суду, або вони знищать мене як слідчого.
— Я розумію.
— Тоді ось що мені потрібно ще.
Він дістав чистий аркуш.
— Відеозапис, який вони зробили з вашою донькою. Це прямий речовий доказ злочину. Якщо він існує, він мені потрібен.
Я кивнув.
— Буде…👉Продовження, натисніть на кнопку “Вперед” нижче👇👇👇
