Минула секунда, за нею друга, третя. Нічого не сталося. Гарчання тривало, але кіт не торкався її. Інна обережно опустила руки.
Вуглик стояв там само. Передні лапи твердо впиралися в підлогу; випущені кігті дряпали дошки. Він не збирався відступати, однак і вперед не рухався. Між Інною й Ніною лишалося чорне настовбурчене тіло, і зміст цього нерухомого заслону був цілком ясний: далі не можна.
Кіт міг кинутися. Інна це бачила. Але поки вона лишалася на місці, він не атакував. Він давав їй піти й лише не дозволяв наблизитися до жінки, що лежала на підлозі. Перед нею було зовсім не те неконтрольоване створіння, про яке вона так упевнено розповідала сусідам.
Ніна підвелася на ліктях і дивилася на його спину. Ще недавно від гучного звуку він зникав під ліжком. Тепер перед ним стояла людина з його страшного минулого, а він не тікав. Страх не зник, але Вуглик утримував своє місце, бо позаду була господиня.
Це вразило її сильніше за саме падіння. Він захищав її й водночас стримував себе. Не шукав нагоди дістатися до Інни, не намагався відплатити за біль. Уся його увага була зосереджена на тому, щоб не пустити її далі.
Медсестра позадкувала. Руки тремтіли, дихання збилося. Вона не відводила очей від кота, ніби боялася, що варто перестати дивитися — і він стрибне. Зробила три незграбні кроки назад, зачепила високий поріг і ледь не впала в сніг. Потім різко розвернулася й побігла від будинку, забувши про довідки, штраф і свої вимоги.
Вуглик лишався на місці, доки її кроки не затихли. Лише тоді шерсть почала опадати й урвалося гарчання. Він повернувся до Ніни, підійшов, торкнувся вологим носом її обличчя й тихо нявкнув. У цьому обережному русі вже не було нічого від загрозливої нерухомості, з якою він зустрічав Інну.
Ніна сіла й обійняла його за шию. Уткнулася в чорну шерсть, не стримуючи сліз. Кіт дозволив притиснути себе. Той, кого вважали небезпечним для будь-якої людини, щойно прикрив її собою, і тепер їй було замало просто залишити його в себе. Треба було розібратися в тому, що сталося раніше, і змусити інших почути правду.
Допомогти міг онук. Андрій працював адвокатом у великій юридичній фірмі в центрі міста. Доти Ніна давала собі раду сама, але тепер ішлося вже не лише про чуже невдоволення: Інна силоміць увірвалася до її дому. Більше покладатися на те, що все вщухне, було не можна…
