Низьке, тонке, відчайдушне.
Сергій зупинився. Попереду, біля бурелому, ворухнулися мокрі кущі. Потім з-під поваленої берези вискочило цуценя. Маленьке, місяців трьох, не більше. Лапи великі, вуха смішно стирчать у різні боки, шерсть чорна з рудими підпалинами — мастю схоже на вівчарку, але морда проста, двірняча, з білою плямою на підборідді.
Цуценя стало впоперек стежки й знову загарчало. Усе тремтіло. Хвіст підібганий, ребра ходять, шерсть злиплася від багнюки. Але не відступало.
— Ти чого, малий? — тихо сказав Сергій.
Цуценя хрипко гавкнуло й відскочило назад до берези. Там, під гілками, лежав мішок. Великий, сірий, із цупкої тканини, перев’язаний мотузкою. Один край був забруднений темною вологою землею. Цуценя притислося до нього боком і вищирилося, хоч зуби в нього були молочні, смішні.
Сергій відчув неприємний холод між лопатками.
Сміття? Труп тварини? Хтось позбувся непотрібних цуценят? Таке траплялося. Він бачив і коробки з кошенятами, і мішки з битим склом, і старі дивани, викинуті просто під соснами. Але цей мішок був зав’язаний надто акуратно. І цуценя його не покидало.
— Спокійно, — сказав Сергій, повільно присідаючи. — Я не скривджу.
Цуценя кинулося вперед і цапнуло його за рукав. Не боляче, але вперто. Сергій не відсмикнув руку. Лише тихо клацнув язиком.
— Молодець який. Охоронець.
Він зняв рюкзак, дістав шматок хліба з ковбасою. Поклав на землю. Цуценя подивилося на їжу, ковтнуло, але не підійшло. Лише знову притислося до мішка.
Сергій підвівся й озирнувся. На сирій землі виднілися сліди шин. Свіжі. Машина під’їхала з боку старих дач, розвернулася майже біля яру й поїхала назад. Поруч — відбитки жіночих чобітків на вузьких підборах і чоловічих черевиків. Двоє людей. Чи одна людина ходила двічі? Сліди розпливлися після дощу, але дещо ще трималося.
Із мішка долинув звук.
Не шарудіння. Не писк тварини.
Тихий, приглушений стогін.
Сергій завмер.
Цуценя теж завмерло, піднявши морду. Потім раптом заскімлило — жалібно, по-дитячому — і почало лапами шкребти тканину.
— Господи, — видихнув Сергій.
Він дістав ніж. Цуценя знову кинулося до його руки, але вже не кусало, а ніби хапало, квапило. Сергій перерізав мотузку. Вузол був затягнутий міцно, на совість. Тканина не піддавалася мокрим пальцям. Він смикнув сильніше, мішок розкрився, і Сергій відсахнувся.
Усередині лежала жінка.
Не стара. Років тридцяти п’яти. У брудній світлій куртці, з розбитою губою, із синецьом на скроні. Руки були зв’язані попереду пластиковою стяжкою, рот заклеєний сірим скотчем. Очі заплющені, обличчя воскове. На шиї тонкий ланцюжок, у волоссі сухі голки й листя.
Цуценя залізло передніми лапами в мішок і почало лизати їй щоку.
Сергій на мить заціпенів. У голові стало порожньо. Лише серце вдарило раз, удруге — важке, як молоток.
Потім він упав на коліна, зірвав із жінки скотч. Вона сіпнулася, втягнула повітря з хрипом.
— Жива, — сказав він уголос, сам собі. — Жива.
Він перевірив пульс. Слабкий, але є. Руки в нього почали тремтіти, коли він розрізав стяжку. Жінка застогнала, не розплющуючи очей.
— Чуєте? Я лісник. Вас знайшли. Зараз викличу допомогу.
Телефон ловив погано. Сергій піднявся на пагорб, витягуючи руку, лаючись крізь зуби. Одна смужка сигналу з’явилася й зникла. Він пішов вище, до старої сосни. Нарешті дзвінок пройшов.
— Потрібна швидка і поліція, — сказав він диспетчеру, намагаючись говорити чітко. — Жінку знайдено в лісі, зв’язану, непритомну. Дихає. Район старих дач за сьомим кварталом, просіка до яру. Я зустріну машину на розвилці.
Поки їхали, він укрив жінку своєю курткою. Цуценя сиділо поруч, не відходило ні на крок, лише тихо скімлило й облизувало брудні лапи. Коли Сергій спробував обережно відсунути його, щоб перевірити, чи немає в жінки кровотечі, цуценя вперлося й знову загарчало.
— Гаразд, гаразд, — сказав Сергій. — Охороняй.
Жінка на хвилину прийшла до тями. Очі розплющилися мутно, погляд метався, не впізнаючи ліс, небо, обличчя Сергія.
— Не… — прошепотіла вона.
— Усе добре. Ви в безпеці.
Вона закашлялася, губи посиніли від холоду.
— Флешка… — видихнула вона майже беззвучно.
Сергій нахилився ближче.
— Що?
— Пса… не віддавайте…
