Життя без прикрас«Мамо, скажи, а чому в усіх діток у садочку є тата, а в нас його зовсім немає?» — несподівано спитав одного разу кмітливий Ваня, допитливо зазираючи Каті просто в очі. Почувши це запитання, Катя повільно присіла перед сином навпочіпки, ніжно поправила йому неслухняний русявий чубчик і цілком спокійно, без надриву відповіла.
«У вас, мої золоті хлопчики, є любляча я, є наша турботлива баба Ганна і є ціле, величезне мирне небо над головою», — сказала вона з теплою усмішкою. «А ваш тато просто виявився надто слабким і не склав свого головного життєвого іспиту, злякавшись труднощів».
«Бо бути батьком таких чудових богатирів, як ви, — це справді велика честь, яку будь-якому чоловікові треба ще зуміти заслужити своїми вчинками», — закінчила вона думку, цілуючи сина в маківку. Тим часом у метушливому, задушливому мегаполісі фінансові справи самовпевненого Ігоря Ігнатійовича йшли вже далеко не так гладко й переможно, як колись.
Його амбітний новий будівельний проєкт раптом зажадав просто величезних, незапланованих грошових інвестицій, загрожуючи розоренням. А сучасний будівельний ринок ставав із кожним днем дедалі жорсткішим, конкуренти наступали на п’яти, не даючи розслабитися ні на мить.
Та все ж найбільшим, пекучим душевним болем для старіючого магната був його єдиний, слабовольний син. Бо колись багатообіцяючий Артем за ці три роки остаточно перетворився на жалюгідну, безвольну тінь самого себе, втративши будь-який інтерес до життя й бізнесу.
Його вигідний, розважливий шлюб зі свавільною дочкою впливового мера насправді виявився просто красивою, але нестерпно тісною золотою кліткою. Молода дружина, змалку розбещена розкішшю й абсолютно холодна до чоловіка, зовсім не цікавилася нічим, окрім безкінечного дорогого шопінгу по бутиках і п’яних світських вечірок.
Спадкоємців у цій багатій, але порожній сім’ї так і не з’явилося, попри всі зусилля. Найкращі світові світила медицини, до яких вони зверталися за шалені гроші, лише винувато розводили руками, констатуючи повне безпліддя пари.
Від безвиході й туги Артем дедалі частіше став зазирати на дно гранчастої чарки з елітним коньяком. Він відчайдушно й марно шукав у міцному алкоголі рятівне забуття від спогадів про ту ганебну боягузливість, яку виявив три роки тому в батьковому кабінеті.
Якось за пізньою вечерею похмурий Ігор Ігнатійович, украй роздратований черговими квартальними звітами про величезні фінансові збитки компанії, зі злістю кинув свіжу газету на полірований стіл. «Поглянь-но сюди, на цю сторінку», — грубо тицьнув він своїм холеним пальцем із перснем у невеличку, нічим не примітну замітку, що розповідала про регіональну виставку якісних екологічних продуктів, яка відбулася.
«Якась нахабна фермерка-вискочка з глухого приміського району примудрилася обійти всіх і виграла солідний грошовий грант від самого Євросоюзу для своєї крихітної сироварні», — роздратовано прочитав він. «Тобі, бува, ні про що не говорить ця дивна назва торгової марки з дубовим листям, яку тут згадано?» — спитав він сина, примруживши очі.
Артем ліниво, без жодного інтересу глянув на кольорове фото, надруковане в діловій колонці газети. З глянцевого знімка просто на нього впевнено дивилася ставна молода жінка в строгому, бездоганно пошитому діловому костюмі, неймовірно вродлива й до серцевого болю знайома.
Це, без жодного сумніву, була його покинута Катя, але тепер вона була зовсім не схожа на ту забиту, наївну й налякану провінційну дівчину, яку він колись боягузливо зрадив. Ця розкішна, впевнена в собі світська жінка з журнальної обкладинки виглядала тепер набагато багатшою і вже точно в багато разів успішнішою за нього самого.
«Невже це справді вона?» — хрипко, здивовано видихнув зблідлий Артем, не вірячи власним очам і протираючи їх від подиву. Почувши це підтвердження, Ігор Ігнатійович різко, хижим рухом вихопив газету назад із рук сина, а його породисте, доглянуте обличчя миттю перекосило від нападу неконтрольованої, пекучої злості.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.