Життя без прикрас«Ти що, справді хочеш, щоб мої рідні онуки так до кінця своїх днів і лишилися в цьому гноїщі крутити хвости коровам і варити сир?» — кричав він у шаленстві. «Отямся, дурепо, ти ж зараз власними руками, через свою дурну бабську гординю, назавжди позбавляєш їх блискучого, багатого й успішного майбутнього у вищому товаристві!»
«Справжнє, світле майбутнє — це аж ніяк не ваші мертві, брудні гроші, заховані на номерних рахунках у швейцарському банку», — твердо, наче відрубала сокирою, відказала непохитна Катя. «Щасливе майбутнє для будь-якої людини — це насамперед її незаплямована честь, чисте сумління й людська гідність, яких у вас ніколи не було й не буде».
«Мої чудові сини неодмінно виростуть справжніми, сильними й відповідальними чоловіками, а не жалюгідними, блідими й безвольними тінями своїх багатих, але боягузливих батьків. Вони змалку чітко знатимуть гірку правду про те, що їхній рідний дід і слабохарактерний батько безжально відмовилися від них ще задовго до їхньої появи на світ».
«І я, як мати, клянуся, що зроблю абсолютно все від мене залежне, щоб вони, подорослішавши, ніколи в житті не стали такими самими підлими й розважливими чудовиськами, як ви обоє», — хльостко додала вона, ставлячи жирну крапку в розмові. Артем, ковтаючи сльози, зробив ще одну, останню відчайдушну спробу підійти ближче до Каті й обійняти своїх дітей, але вона миттю зупинила його різким, непохитним жестом руки.
«Іди звідси геть, Артеме, повертайся у свій пластиковий світ, бо твій життєвий потяг назавжди пішов із цієї станції ще три довгі роки тому. Подивися на цих прекрасних дітей просто зараз востаннє у своєму нікчемному житті, запам’ятай їхні обличчя».
«Бо я обіцяю тобі: це справді останній раз, коли ти маєш можливість бачити їх так близько перед собою», — її голос дзвенів, мов натягнута сталева струна. «Охорона, негайно сюди!» — голосно, по-господарськи гукнула вона в бік діючої сироварні, звідки на її поклик уже квапливо виходили двоє високих, кремезних і похмурих хлопців-працівників у спецодязі.
«Хлопці, проведіть, будь ласка, наших незваних гостей назад до їхньої шикарної машини, бо цим панам тут зовсім не раді й їм час їхати». Всемогутній Ігор Ігнатійович, принижений і розтоптаний, стояв посеред залитого сонцем сільського подвір’я абсолютно розгублений і приголомшений таким поворотом подій.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.