Чоловік зупинився на кілька довгих секунд, які назавжди врізалися в його пам’ять. Лейла підвела голову і, зустрівшись із ним поглядом, лише ледь помітно кивнула на знак подяки. У цьому німому жесті не було ні благання, ні жалю — лише тихе визнання того, що їхня спільна місія виконана.
Рамі опустив голову й пришвидшив крок, прямуючи до виходу з тюремного блоку. Опинившись на вулиці під яскравим сонцем, він залишив за масивними воротами частину власної душі. Ніхто не знав і ніколи не дізнається про ту неймовірну таємницю, яка назавжди пов’язала цих трьох людей.
Минуло три довгі роки, протягом яких Дун Нур росла й розвивалася в стінах ізолятора. Її очі завжди яскраво блищали, вона рідко плакала й дуже багато сміялася, радіючи рідкісним променям сонця. Лейла продовжувала скрупульозно вести свої записи, фіксуючи кожне нове слово й кожен перший крок своєї улюбленої доньки.
Ніхто не вимагав від неї цих докладних звітів, але вона хотіла залишити дитині пам’ять про її раннє дитинство. Одного разу Лейла написала офіційне прохання з проханням перевести дівчинку в нормальні умови за межі в’язниці. Вона розуміла, що невинна дитина не повинна розплачуватися за чужі гріхи й рости серед колючого дроту.
У день тяжкого розставання маленька Дун Нур ніяк не могла зрозуміти, чому мама так сильно плаче. Лейла востаннє міцно пригорнула її до грудей, вдихаючи рідний запах дитячого волосся. Дівчинка усміхнулася й ніжно прошепотіла, що найбільше на світі любить зелений колір.
Руки Лейли зрадливо тремтіли, коли вона передавала соціальному працівникові свою доньку й невеликий паперовий конверт. Усередині лежала лише одна їхня спільна фотографія й той самий списаний зошит. На першій сторінці значилося: «Твоя мати жила заради тебе, щоб залишитися краплею світла в цій безпросвітній темряві».
Важкі двері службової машини грюкнули, відвозячи дитину в цілком новий, незвіданий світ. У ту пронизливу мить Лейла перестала бути просто засудженою злочинницею. Вона стала справжнім ангелом-охоронцем, який подарував своїй дитині шанс на нормальне життя.
У невеликому тихому містечку стояв затишний будинок із прекрасним фруктовим садом, який місцеві називали домом тітки Наваль. Там не було жодних офіційних вивісок, гучних назв чи благодійних фондів. Тітка Наваль була просто доброю жінкою, яка відчиняла двері тим дітям, яким більше нікуди було йти…
