Але глибоко в душі вони обоє прекрасно усвідомлювали одну просту й страшну істину. Вони розуміли, що після всього пережитого разом уже ніколи не зможуть так само сильно покохати когось іншого. Відразу після цього важкого прощального дня Дмитро повністю й остаточно перестав приїздити в гості до своєї колишньої коханки Олени.
Настя, яка нічого не підозрювала, навпаки, сприйняла такі різкі зміни в поведінці свого чоловіка вельми позитивно. «Слухай, Дімо, я помітила, що ти чомусь зовсім перестав їздити в гості до моєї мами», — якось сказала вона. «А ще зовсім недавно ти так часто й із таким задоволенням у неї бував», — з усмішкою додала молода дружина.
«Так, ти маєш рацію, просто я більше не хочу надто сильно набридати їй своєю постійною присутністю», — з величезними труднощами вичавив із себе фальшиву усмішку Дмитро. Але насправді глибоко у своїй зраненій душі він просто нестерпно й дико тужив за втраченою Оленою. Щоночі він насилу засинав лише з нав’язливими думками про неї, а вранці незмінно прокидався з її прекрасним ім’ям у своїй хворій голові.
Покинута Олена, перебуваючи у своїй самотній квартирі, щодня відчувала абсолютно те саме задушливе почуття втрати. У повній і дзвінкій тиші порожніх кімнат її нестерпна жіноча туга за молодим Дмитром з кожним днем лише багаторазово зростала й міцнішала. Що ж до всюдисущого сусіда Бориса Івановича, то він чомусь більше ніколи не телефонував їй і не шукав зустрічей.
Можливо, цей літній чоловік особисто переконався в тому, що цей брудний зв’язок справді назавжди закінчився. А може, він просто глибоко й остаточно розчарувався в моральному образі колись привабливої для нього жінки. Так непомітно й у сірих буднях минув перший важкий місяць їхньої розлуки, а потім потягнувся й другий.
Загальна гнітюча ситуація в любовному трикутнику при цьому зовсім ніяк не змінювалася на краще. Пригнічений Дмитро з часом став ще уважнішим, ніжнішим, турботливішим і гранично обережним зі своєю законною дружиною Настею. У такій його поведінці водночас ховалися і колосальне почуття провини за зраду, і жалюгідна спроба хоч якось перенаправити свій біль і тугу за Оленою в мирне русло.
Сама ж Настя, яка нічого не знала, лише щиро й по-дитячому раділа таким позитивним змінам у поведінці чоловіка. «Любий мій, ти останнім часом так сильно й на краще змінився, став до мене таким уважним і ніжним», — хвалила вона його. Дмитро лише мовчки й натягнуто усміхався їй у відповідь, але за цією маскою благополуччя завжди ховався дуже глибокий і незагойний душевний біль.
Одного вечора за вечерею відпочила Настя раптом радісно запропонувала чоловікові одну ідею. «Послухай, Дімо, а давай цими найближчими вихідними ми нарешті з’їздимо в гості до моєї мами разом?» — запитала вона. «А то ж ми з тобою вдвох уже так давно не були в неї в гостях, вона, мабуть, скучила», — аргументувала дівчина…
