Від такої несподіваної пропозиції хворе серце Дмитра в грудях буквально тьохнуло й на секунду завмерло. Сама думка про швидку й неминучу зустріч із коханою Оленою водночас викликала в ньому і солодкий трепет, і панічний страх. «Добре, раз ти так хочеш, давай обов’язково з’їздимо й навідаємо її», — покірно погодився чоловік.
У призначені вихідні молоде подружжя купило гостинці й разом поїхало в гості до Олени Петрівни. Коли бліда Олена повільно відчинила їм вхідні двері й їхні погляди з Дмитром уперше за довгий час зустрілися, увесь навколишній світ для них наче завмер. Але вони, як добрі актори, змусили себе зробити вигляд, що між ними абсолютно нічого не відбувається.
«Проходьте швидше до хати, мої дорогі діти», — Олена привітала їх значно стриманіше й холодніше, ніж це було зазвичай. «Добрий день, Олено Петрівно, радий вас бачити», — гранично ввічливо й офіційно привітався Дмитро, але його зрадницький голос при цьому помітно здригнувся. За накритим святковим столом під час обіду вони вели між собою натягнуту й дуже незручну світську бесіду про все й ні про що.
Щаслива Настя, як і завжди, зовсім не помічала колосальної напруги, що висіла в повітрі між її чоловіком і матір’ю. Але самим колишнім коханцям, Дмитрові й Олені, щосекунди цього застілля було нестерпно й болісно важко перебувати поруч і робити вигляд, що вони чужі люди. Уже пізніше, дорогою додому, сумний Дмитро в тиші машини постійно згадував сповнений болю прощальний погляд Олени.
У цьому сумному погляді все ще виразно й ясно читалися колишнє пристрасне кохання й нестерпна туга від розлуки. Від того пам’ятного візиту непомітно промайнуло ще довгих і сірих пів року їхнього життя. Сімейні інтимні стосунки Дмитра й Насті за цей час повністю стабілізувалися й увійшли в норму, але в найпотаємнішому куточку серця чоловіка, як і раніше, жила тільки його Олена…
