За сорок хвилин у передпокої зашурхотіла куртка, потім важко гупнули об підлогу дві набиті сумки. Тарас іще постояв біля дверей, ніби сподівався, що Оксана передумає або бодай запропонує обговорити те, що сталося. Він кілька разів збирався щось сказати, однак звичні виправдання тепер звучали б надто жалюгідно навіть для нього самого. Оксана мовчки чекала, не лишаючи йому простору для нової лекції про сімейні активи.
Замок клацнув. Оксана зачинила двері зсередини, а несправжній стратег залишився на сходовому майданчику разом зі своїм багажем. Куди податися, він не знав. Мати вже переконливо повідомила, що сина в неї немає, повертатися до квартири було неможливо, а продумана до дрібниць схема обернулася проти нього самого.
Одне Тарас тепер розумів цілком точно: на цій кухні йому вже не доведеться представляти жодної фінансової концепції.
Оксана повернулася на кухню. На столі захололи залишки яєчні, скатертину довелося зняти через кавову пляму, а на екрані телефона все ще лишався відкритим список недавніх викликів. Ранок виявився зовсім не таким спокійним, яким починався, зате в квартирі вперше за довгий час стало напрочуд тихо.
Вона зварила свіжу каву, налила її в чисту чашку й затрималася біля дзеркала в передпокої. У відображенні не було ні розгубленості, ні жалю. Оксана ледь помітно всміхнулася сама собі, повернулася до столу й відпила кави. Уперше за цей ранок напій видався їй особливо смачним.
