Чоловік запропонував дружині жити під одним дахом заради власної зручності

Вона повільно опустила деко на дерев’яну дошку й обернулася. У її погляді було стільки пронизливого жалю, що Олексієві захотілося провалитися крізь лінолеум.

— Це не помилка, Льошо. Ти дав мені побачити, який ти. Збирався вкрасти в мене решту життя: самому гуляти, а мене тримати безплатною куховаркою. Ще й називав це послугою. «Кому ти потрібна?» — так ти сказав? Самій собі я потрібна. І без тебе, виявляється, дихається легко. Два тижні не торкалася серцевих крапель. Жодного разу не здригнулася в очікуванні, з яким настроєм з’явишся з роботи.

— З Валентиною я закінчив, — глухо сказав він, опустивши погляд. — Посварилися. Їй треба, щоб я зовсім від тебе пішов, зняв житло на трьох або взяв іпотеку. Яка мені іпотека, сил уже немає. Ще й чужа дитина цілий день верещить. Не можу там. Додому хочу, по-людськи. Прости, Іро, біс поплутав. Сивина в бороду, біс у ребро… Забудьмо це, як страшний сон.

Ірина довго не відповідала. За вікном перший чистий сніг лягав на листопадовий бруд рівним білим полотном.

— Не вийде забути, Льошо, — нарешті промовила вона тихо й твердо. — Розбиту чашку склеюють і п’ють із неї, якщо тріщина невелика. А ти нашу чашку не розбивав. Ти туди наплював і велів мені випити все до дна. На таке життя я не згодна.

— І як тепер? — Він перелякано підвів очі.

— Будемо розлучатися.

— Розлучатися?

— Завтра ж подам заяву через РАЦС. Якщо не підеш добровільно, звернуся до суду — за пару місяців нас розлучать і без твоєї згоди. Квартиру продаємо, натомість купуємо дві однокімнатні. З доплатою чи без неї — це з рієлторами вирішимо.

— Іро, ми ж поодинці пропадемо! — заблагав Олексій. — Дістанеться по однушці на околиці. Ми на цю квартиру стільки років горбатилися!

— В однокімнатній я буду господинею, а не прислугою зрадника. А тобі дістанеться те життя, на яке ти заслужив. Зате більше не треба заради зручності терпіти мій набридлий борщ. Тепер ти вільний повністю. Можеш радіти.

Пролунав дзвінок у двері: Людмила прийшла з коробкою пастили. Олексій понуро побрів до вітальні, причинив скрипучі двері й важко сів на продавлений диван.

З кухні долинали тихий жіночий сміх і дзенькіт чайних ложечок, тягло яблуками з корицею. Довкола все йшло своїм звичаєм. Але ситого, затишного, безхмарного життя, де все підпорядковувалося його примхам, в Олексія більше не було.

Через три місяці Ірина отримала документи на свою світлу однокімнатну квартиру. Цегляний будинок стояв біля міського парку, квартира була на четвертому поверсі. З вікон виднівся зелений сквер, балкон обшили свіжою сосновою вагонкою.