Вона майже не приховувала, що вважає себе переможницею. Напевно, вже уявляла, як Дмитро стане вільним, а дружина, розчавлена обставинами, тихо відійде вбік. В одному Вероніка справді вгадала: Дмитро невдовзі мав звільнитися. Тільки зовсім не так, як вона уявляла.
Вони обмінялися номерами. Вероніка пішла, а Олена зачинила двері й кілька хвилин стояла в передпокої, дивлячись перед собою.
Потім вона підійшла до дзеркала. Зняла гумку, розпустила волосся, повернулася боком, потім трохи інакше. Ні, хворою вона не виглядала. Старою — тим паче. Коли вона востаннє була в лікаря, навіть згадати не змогла. Хіба що тепер у неї справді з’явилася одна серйозна проблема — власний чоловік.
Але телефонувати Дмитрові й влаштовувати сцену Олена не стала.
Вона повернулася до комп’ютера й спробувала продовжити роботу. Листи, заявки, таблиці — все розпливалося перед очима. У голові знову й знову крутилися слова Вероніки: вік, здоров’я, мудрість, щастя Дмитра. Найболючішим було навіть не те, що він зрадив. Значно сильніше ранило те, яким жалюгідним створінням він виставив її перед іншою жінкою.
Після роботи Олена пішла на кухню й приготувала вечерю. Не з бажання піклуватися про Дмитра, а за звичкою. Руки самі дістали ніж, овочі, каструлю, тарілки. Увечері чоловік знову затримався. Як завжди, послався на робочі справи.
Тепер усі його звички раптом склалися в одну неприємну картину.
Олена зрозуміла, чому він так швидко передумав змінювати роботу. Чому раптом полюбив район, до якого раніше добирався з вічним роздратуванням. Там, далеко від дому, йому було зручно зустрічатися з Веронікою. Там менше шансів натрапити на знайомих, сусідів чи спільних приятелів. Там ніхто не поставить зайвого запитання і не побачить того, чого не повинен бачити.
Стало зрозуміло й інше: чому він дедалі частіше повертався додому без апетиту. Олена думала, що він просто втомився або нервує. Сама вона в тривожні дні майже не могла їсти й вирішила, що в Дмитра так само. А він, найімовірніше, вже вечеряв з іншою — у кафе або в неї вдома. Подробиці їй були не потрібні. Вони нічого б не змінили….
