Їй водночас хотілося розсміятися й виставити гостю за двері. Вероніка намагалася говорити делікатно, але від цього її візит не ставав менш безсоромним. Вона прийшла в дім до дружини чужого чоловіка, щоб чемно пояснити: ви більше не підходите, поступіться місцем.
— І який вихід ви пропонуєте? — спитала Олена, вирішивши дослухати до кінця.
Вероніка помітно пожвавішала, ніби чекала саме цього запитання. Виявилося, план уже був. Дмитро нібито хоче вчинити шляхетно. Він не має наміру залишати Олену зовсім ні з чим. А Вероніка, зі свого боку, готова погодитися, щоб дружині залишилася половина квартири.
Ось тут Олена ледь не зірвалася.
Половина квартири.
Її квартири. Купленої задовго до шлюбу. Тієї самої квартири, до якої Дмитро не мав жодного стосунку, окрім того, що одного разу зручно в ній оселився.
Усередині піднявся дивний сміх — майже істеричний, але Олена стримала його. Не можна було дозволити Вероніці побачити ні сліз, ні розгубленості, ні справжнього болю. Не заради цієї самовпевненої дівулі.
На коротку мить Олені навіть стало її шкода. Начебто доросла жінка, доглянута, впевнена в собі, а міркує так, ніби все життя знає лише з обіцянок чоловіка, який говорить те, що йому вигідно. Але жалість швидко згасла. Ніхто не змушував Вероніку зв’язуватися з одруженим чоловіком.
Олена оглянула гостю з голови до ніг і спокійно сказала:
— Заманлива пропозиція. Мені треба подумати.
Вероніка спробувала зберегти серйозний вираз обличчя, але радість усе одно майнула в очах.
— Добре. Тільки, будь ласка, не тягніть. Я теж не зобов’язана чекати безкінечно…
