За три тижні після виїмки Богдан сидів за столом відповідача в невеликій залі місцевого суду. Допити, перевірки й заблоковані рахунки швидко стерли з нього колишній лиск. Дорогий піджак висів на схудлих плечах, під очима залягли темні тіні.
Коли увійшла Оксана, він усе ж випростався й підняв підборіддя, намагаючись повернути знайомий вираз господаря становища. Вона зайняла місце поруч із Ларисою Гнатюк. Строгий темно-синій костюм був куплений на гроші, які адвокатка позичила їй під очікувану виплату після поділу майна.
Оксана подивилася на чоловіка без страху й злості. Тепер вона сприймала його з холодною відстороненістю, як давно зламану річ: колись Богдан займав багато місця в її житті, але більше не мав над нею влади.
Суддя перегорнула матеріали й оголосила про початок розгляду справи про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя Савченків.
— Позивач підтримує заявлені вимоги?
Лариса підвелася.
— Повністю. Ми просимо визнати шлюбну угоду недійсною, оскільки її умови ставлять мою довірительку у вкрай невигідне становище; визнати виявлені активи спільно нажитим майном і виділити їй законну половину.
Адвокат Богдана, огрядний лисуватий чоловік, підвівся, спираючись пальцями на стіл.
— Відповідач заперечує. Попри те що за шістнадцять років позивачка не отримувала доходу й перебувала на повному утриманні чоловіка, мій довіритель готовий виявити великодушність. Він пропонує кошти на купівлю однокімнатної квартири на околиці, автомобіль не старший за п’ять років і разову виплату в розмірі одного мільйона.
Після театральної паузи він додав:
— За умови негайної відмови від усіх інших претензій.
Богдан відкинувся на спинку стільця й склав руки. Він дивився на дружину так, ніби знову кидав їй подачку й очікував вдячності.
— Пропозиція більш ніж щедра, — провадив його представник. — Особливо якщо зважити на недавнє зникнення комерційної документації з дому мого клієнта. Заяву до поліції поки не подано лише зі співчуття до жінки, яка заплуталася у своїх вчинках.
Суддя перевела погляд на позивачку.
— Ви приймаєте умови?
Лариса відкрила чорний шкіряний портфель. Металевий замок клацнув у тиші.
— Ні. Ми відхиляємо пропозицію й просимо долучити документи про приховані активи відповідача. Вони мають прямий стосунок до спільно нажитого майна, хоча чоловік роками приховував їх і від сім’ї, і від контролюючих органів.
Адвокат Богдана сіпнувся.
— Заперечую. Це розлучення, а не фінансова перевірка. Папери могли бути отримані незаконно.
— Моя довірителька мала доступ до домашнього комп’ютера чоловіка, — спокійно відповіла Лариса й поклала перед суддею дві товсті папки. — Тут подано відомості щодо трьох іноземних компаній, оформлених на номінальних власників. Фактичним розпорядником коштів був Богдан Савченко. Лише за останні три роки через ці рахунки пройшло понад вісімдесят мільйонів. Ми просимо тимчасово заблокувати активи до завершення поділу.
Суддя зняла окуляри й присунула першу папку. На її обличчі вперше з’явився вираз непідробного інтересу.
Богдан нахилився до свого представника й щось швидко прошепотів, але той лише похитав головою. Колишня впевненість зникла з їхніх рухів. Лариса, навпаки, неквапливо розправила наступний документ, ніби заздалегідь знала, в який момент знадобиться кожна сторінка. Оксана чула шелест паперу й власне рівне дихання. Їй згадався скляний столик, на якому лишилися обручка й картки: тоді чоловік був певен, що забрав у неї все. Тепер суд бачив, наскільки умовною була його влада.
Оксана подивилася просто на чоловіка.
— І це ще не все…
