Одна людина не могла перемогти супротивника, який роками купував лояльність, утримував охорону й звик розв’язувати проблеми чужими руками. Оксана розуміла це надто добре. Їй були потрібні союзники, і в кожного з них мав бути власний інтерес.
Першу зустріч призначила Лариса Гнатюк. Її адвокатське бюро займало верхній поверх ділової висотки: тут пахло дорогою шкірою й міцною кавою, а від кондиціонерів тягло прохолодою. За масивним столом із чорного скла сиділа жінка років п’ятдесяти з короткою бездоганною стрижкою й спокійним обличчям професіоналки, яка давно перестала дивуватися чужим сімейним катастрофам.
— Оксано Вікторівно, ви оплатили двадцять хвилин термінової консультації, — сказала Лариса, глянувши на тонкий наручний годинник. — Три хвилини вже минули. Тому відразу до суті: ваш чоловік володіє великою будівельною компанією, а ви хочете отримати при розлученні половину?
— Я хочу забрати все, що мені належить, і позбавити його можливості сховати решту.
Оксана сиділа, не торкаючись спинки крісла. На ній і далі були сірий светр і джинси, у яких вона пішла з дому. По губах Лариси ковзнула чергова усмішка людини, яка щодня чує нездійсненні вимоги скривджених подружжів.
— У Богдана Савченка сильні корпоративні юристи. Шлюбний договір існує?
— Ми підписали його шістнадцять років тому. За умовами мені належать гроші, яких вистачить на невелику квартиру на околиці, і стара машина.
— Ви хочете оскаржити угоду? Без доказів прихованих активів це буде марною тратою мого часу й ваших коштів. Якщо, звісно, кошти у вас іще лишилися. Доступ до рахунків чоловіка є?
Замість відповіді Оксана поклала на скло прозорий файл із п’ятьма аркушами.
— Це лише зразки. Подивіться.
Оксана навмисне вибрала аркуші, які не можна було пояснити випадковістю. На одному офіційний платіж збігався за датою з виведенням майже такої самої суми, на другому в кількох фірмах фігурували ті самі засновники, на третьому простежувався зв’язок між номерами договорів і закордонними переказами. Окремо кожен документ міг видатися звичайною бухгалтерською деталлю. Разом вони утворювали ланцюг, який фахівець помічав одразу.
Лариса взяла папери без особливого інтересу. Першу сторінку вона читала кілька секунд, потім випросталася й перегорнула наступну. У кабінеті чулося тільки виразне шелестіння аркушів.
— Звідки у вас виписки з іноземних трастів? — У голосі адвокатки зникла нудьга. — Ці структури ніде не заявлені.
— Я шістнадцять років жила з людиною, яка ними керувала. А до шлюбу займалася економічним аналізом. Поки Богдан думав, що я порівнюю відтінки штор, я впорядковувала його подвійну бухгалтерію. Тут видно перерахування компаніям, чиї власники пов’язані з міською адміністрацією.
Лариса знову глянула на неї — тепер уважно.
— Якщо справжність підтвердиться, шлюбний договір можна оскаржити, а приховане майно включити до поділу. Наслідки для вашого чоловіка будуть значно серйознішими за саме розлучення.
— Документи справжні. У мене зібраний архів за шість років: договори, проводки, прізвища номінальних керівників, схеми обготівковування й записи розмов Богдана з Кирилом.
— Де оригінали?
— У захищеній комірці. Доступ є тільки в мене.
Адвокатка відклала аркуші й сплела пальці.
— Чому ви обрали моє бюро?
— Три роки тому Богдан увів у вас з-під носа ділянку під будівництво торговельного центру біля води. Потім хвалився, що принизив вас. Мені потрібен юрист, для якого ця справа не зводиться до гонорару.
Лариса повільно вдихнула, не приховуючи нового інтересу.
— Тридцять відсотків від майна, яке вдасться повернути й законно оформити. У суді я отримую свободу дій.
— Двадцять п’ять. І ви узгоджуєте свої дії з податковою службою. Удари мають бути одночасними, щоб Богдан не встиг вивести гроші.
Кілька секунд жінки мовчки оцінювали одна одну.
— Згодна, — промовила Лариса. — Але вам доведеться зникнути. Щойно він виявить зникнення архіву, служба безпеки почне шукати вас усіма доступними способами.
— Я підготувалася.
Коли Оксана вийшла зі скляних дверей висотки, потік людей на широкому проспекті підхопив її. Вона встигла пройти пів кварталу, перш ніж помітила чоловіка в темно-синій куртці й кепці. Біля вітрини аптеки вона сповільнила ходу — він зупинився біля кіоску; вона пришвидшила крок — відстань між ними лишилася незмінною.
П’ятнадцять метрів. Богдан уже послав за нею людину…
