Оксана зібрала папери, взяла гаманець і спустилася бетонними сходами. За стійкою сиділа повна літня адміністраторка у в’язаній кофті. Вона розгадувала кросворд, а поруч вистигала чашка розчинної кави.
— Перепрошую, — сказала Оксана. — Мені потрібні комп’ютер, сканер і доступ до інтернету.
Жінка підвела очі, невдоволено підібгавши губи.
— Окріп стоїть у коридорі.
— Я не по окріп. Коли заселялася, побачила світло монітора в підсобці. Мені потрібен сканер лише на годину, щоб надіслати два листи.
Ручка лягла на стійку з легким стуком.
— Це службова кімната. Постояльцям туди не можна.
Оксана вийняла останню велику купюру, зняту з особистого рахунку ще місяць тому, і поклала її в скляне блюдце для дріб’язку. Адміністраторка скоса глянула на гроші. У ній боролися обережність і бажання заробити.
— Ви часом не перевіряльниця? — спитала вона. — Неприємностей мені не треба.
— Тоді я прийшла б з офіційним документом, а не пропонувала гроші. Чоловік вигнав мене й хоче залишити без майна. Мені необхідно переслати папери адвокатці й зіпсувати йому завтрашній ранок.
Недовіра в очах жінки змінилася похмурим співчуттям. Купюра швидко зникла в кишені.
— Усі вони однакові, — пробурмотіла вона, підводячись. — Ідіть за мною. Якщо з’явиться хазяїн, скажете, що зайшли самі, поки я відходила.
Підсобка виявилася тісною кімнатою без вікон. Старий системний блок гудів під столом, поруч стояв укритий пилом багатофункціональний пристрій. Адміністраторка ввімкнула світло й залишила Оксану саму.
Сканер довго прогрівався. Першим під кришку ліг документ про перекази на іноземний рахунок компанії, яку насправді контролював Кирило. Три роки головний бухгалтер непомітно привласнював частину великих платежів, користуючись самовпевненістю начальника.
Оксана не збиралася одразу нападати на Богдана. У боротьбі з людиною, звиклою тиснути всіх силою, спершу слід було позбавити його найближчої опори. Докази розкрадань Кирила перетворювали помічника чоловіка на вразливу ланку.
Лампа повільно пройшла під склом. На екрані з’явився чіткий знімок сторінки. Оксана створила нову поштову адресу й підготувала лист адвокатці Ларисі Гнатюк. У темі вона вказала, що йдеться про розлучення й активи вартістю понад десять мільйонів.
До листа Оксана прикріпила кілька сторінок, на перший погляд не надто важливих: їх було достатньо, щоб досвідчена юристка зрозуміла масштаб справи, але вони не розкривали змісту всього архіву.
Другий лист призначався Миколі Бондаренку, колишньому колезі з дослідницької установи. Тепер він обіймав керівну посаду у відділі виїзних податкових перевірок. У рядку теми Оксана написала, що має матеріали, здатні зацікавити його службу.
Синя смуга на екрані доповзла до кінця. Файли пішли, і разом із ними скінчився час, коли вона втягувала голову в плечі й сподівалася перечекати черговий спалах чоловіка.
Перед відправленням Оксана тричі перевірила адреси й назви вкладень. Помилка в одній літері могла перекреслити роки підготовки, а випадково переслана зайва сторінка — попередити тих, хто ще не знав про небезпеку. Лише переконавшись, що все вказано правильно, вона натиснула кнопку відправлення й дозволила напруженим плечам трохи розслабитися.
Оксана вимкнула комп’ютер, акуратно зібрала документи й вийшла з підсобки. У цю мить вона вже не почувалася покинутою дружиною. Вона знову відчувала себе кризовою аналітикинею, яка взялася за ліквідацію небезпечної та збиткової системи.
Завтрашній ранок мав покласти початок падінню Богдана…
