Життя без прикрас— Приголомшливо, — рівно сказала Оля. — Просто дух перехоплює.
— Проходь, Олечко, ну, сідай. — Оксана Петрівна махнула рукою з такою поблажливістю, ніби пускала прислугу погрітися біля каміна. — Максимко так старався, весь день бігав, усе сам організував. Такий син — моя гордість.
Оля сіла на вільний стілець скраю. Стіл був накритий для чоловікової рідні. Ні своїх друзів, ні своїх батьків іменинниця тут не бачила. Якщо саме в цьому полягав сюрприз, то він, можна сказати, вдався.
— Максиме, — Оля нахилилася до чоловіка, коли він проходив повз, щоб налити гостям газованого виноградного соку в кришталеві келихи. — А де мої? Я думала, якщо ти збираєш гурт, то запросив би принаймні й моїх маму з татом.
Максим смикнув плечем, натягуючи на обличчя маску легкого жалю.
— Звісно, я дзвонив, але вони якось зам’ялися. Сама розумієш, у нас тут світська публіка, розмови про високе. Твої, мабуть, не захотіли почуватися незатишно. Комплекси, напевно. Потім окремо з ними посидимо.
Оля повільно моргнула. Її батько, який вільно цитує Булгакова й уміє збирати двигун із заплющеними очима, комплексує перед жінкою в блідо-персиковій сукні. Її мама, яка витягає людей з того світу в реанімації, злякалася любительки кредитів. Мурка застрибнула на підвіконня, повернулася задом до гостей і почала демонстративно вилизувати хвіст. Єдиний адекватний член суспільства в цій кімнаті.
Вечеря набирала обертів. Гості наминали делікатеси, не забуваючи розхвалювати щедрість господаря.
— Яка у вас квартира чудова стала, Максиме? — проспівала одна з приятельок свекрухи, тицяючи виделкою в бік італійських шпалер. — Одразу видно чоловічу руку. Ремонт робили під себе.
Оля ледь не вдавилася шматком огірка. Шпалери три роки тому клеїв її батько, лаючись на нерівні стіни забудовника.
— Стараємося, — поважно відкинувся на спинку стільця Максим. — Хочеться ж жити в комфорті. Я от вважаю, що економити на статусі не можна. Правда, мамо?
— Щира правда, синочку. — Оксана Петрівна промокнула губи серветкою. — Порода завжди бере своє. У нас у роду всі тягнулися до прекрасного. Це гени, їх не сховаєш. Не ображайся, Олечко, але твоїй родині цього чуття бракує. Там усе так приземлено, сільський уклад.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.