— раптом спитав він.
Ложка дзенькнула об тарілку.
Оксана зблідла.
— Ні, синочку.
Паша подивився на Артема.
— Тату?
Артем повільно видихнув. Він не знав, що буде далі. Не знав, чи зможе знову спокійно спати поруч із Оксаною, не згадуючи вчорашнього повідомлення. Але син чекав відповіді, і ця відповідь мала бути чесною хоча б настільки, наскільки дитина могла витримати.
— Ми посварилися, — сказав він. — Сильно. Але ми поруч. І тебе ніхто не покидає.
Паша кивнув, але їсти не став.
За годину вони втрьох були біля дому тещі. Наталія Іванівна жила в старій двокімнатній квартирі на першому поверсі, де завжди пахло валер’янкою, смаженою цибулею й накрохмаленими серветками. Двері відчинила Марина.
Вона була вже нафарбована, у бежевому пальті, з акуратною зачіскою. Побачивши Артема, миттю всміхнулася надто широко.
— О, які люди. А ми якраз збираємося. Мамо, Оксана приїхала!
Оксана стояла поруч із чоловіком, стискаючи папку. Артем помітив, як у неї побіліли пальці.
— Нам треба поговорити, — сказала вона.
— Звісно, — Марина схилила голову. — Тільки швидко. У нас запис до нотаріуса.
— Нікуди ви не поїдете.
Усмішка Марини зникла на частку секунди, потім повернулася.
— Артеме, ти чого такий грізний зранку? Знову Оксана драму влаштувала?
Із кімнати вийшла Наталія Іванівна. Маленька, кругленька, у вовняній кофті, з хусткою на плечах. Обличчя в неї було змучене, очі опухлі.
— Не починайте, діти. Я вже вирішила. Продамо дачу, закриємо борги, і досить ганьби.
— Мамо, — Оксана ступила до неї, — це не мої борги.
Наталія Іванівна відвела погляд.
— Оксаночко, не треба. Марина мені все розповіла. У кожного буває слабкість. Я тебе не засуджую.
— Яка слабкість?
Мати знітилася, губи її затремтіли.
— Ну… чоловіки… гроші… Я не хочу в це лізти. Головне — сім’ю зберегти.
Артем відчув, як злість знову підіймається в ньому темною хвилею.
Марина зітхнула театрально.
— От бачиш, Оксано? Ти довела маму до тиску. Визнай уже, що помилилася. Ми всі допоможемо.
— Ти оформила позики на моє ім’я, — сказала Оксана.
— Господи, знову.
— Ти вкрала мій паспорт.
— Яка маячня.
— У нас є запис.
У кімнаті ніби стало холодніше.
Марина подивилася на папку. Потім на Артема. Потім раптом розсміялася.


















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.