Невдовзі туди полетіли речі сина. Труси, кілька пар шкарпеток, улюблена сіра толстовка Богдана, пара запраних футболок і спортивні штани з витягнутими колінами.
— Тату, що ти робиш? Куди забираєш?
Богдан спробував схопити батька за руку, але Павло Андрійович просто відсунув його плечем.
— Туди, де з тебе дур витрушуватиму, — спокійно відповів батько, защіпаючи замки на валізі.
Богдан повернувся до матері.
— Мамо, скажи йому, я нікуди не поїду. Я працюю, у мене плани. Вітька чекає переказу грошей.
Лариса Петрівна подивилася на сина зверху вниз поглядом утомленого хірурга.
— У тебе з понеділка відпустка, але ніякої поїздки в гори, синочку, не буде. Твої друзі поїдуть відпочивати самі. А ми разом із тобою поїдемо виправляти косяки й баги. Заповнювати, так би мовити, прогалини у вихованні.
На підтвердження її слів зі спальні вийшов Павло Андрійович із валізою. Він нахилився, підняв із підлоги телефон сина, що впав, і засунув його в зовнішню кишеню валізи, демонстративно застібнувши блискавку.
— Ей, віддай телефон! Це моя приватна власність.
— На дачі інтернет не ловить, — відрізав батько. — Розетки зараз знеструмлені. Навіщо тобі цей марний шматок пластику? Ще загубиш у цементі. Кроком руш до машини.
Богдан спробував упертися ногами в підлогу, але Павло Андрійович узяв його за комір затишної домашньої кофти й м’яко підштовхнув до виходу.
Лариса Петрівна обернулася до невістки, що стояла у дверях кімнати:
— Леночко, його брудні речі в прання не кидай. Відпочинь поки, дівчинко. Виспись, сходи в кіно. Купи собі нову сукню. Ми цього ховраха приведемо до тями.
— Дякую, Ларисо Петрівно. Щасливої вам дороги.
Лена всміхнулася й зачинила двері за процесією. У під’їзді ще довго лунали крики: «Тату, ну пусти!» — і басовита відповідь: «Швидше перебирай ногами, кому сказав!»
Лена заварила собі духмяний чай із ромашкою, сіла на диван і з задоволенням витягнула ноги. У квартирі запанували спокій і лад. Жодного ниття, жодних претензій.
Лише легкий аромат її парфумів і цілковита відсутність побутових проблем. А для Богдана почалися найдовші шістнадцять днів у його тридцятирічному житті…
