Сама Анна з сільською тіткою не спілкувалася вже багато-багато років. Бачилися вони тільки на сумному похороні мами, потім зрідка телефонували одна одній кілька років і вітали зі святами. А в останні роки родички якось віддалилися зовсім і повністю втратили зв’язок.
Анна знайшла стару записну книжку й набрала її номер, але той уперто мовчав. Жінка вирішила побачитися з родичкою особисто й найближчими вихідними поїхала в її село. Село Лук’янівка було приблизно за сто кілометрів від їхнього рідного міста.
Трясучись на жорсткому сидінні в запиленому старенькому ПАЗику, жінка дуже хвилювалася. Як узагалі пройде їхня раптова зустріч після стількох років довгої розлуки? А раптом тітка її навіть не впізнає й узагалі спілкуватися з нею не захоче?
Автобус в’їхав у село, коли яскраве березневе сонце вже хилилося до обрію. Анна з неприхованою тривогою вийшла на кінцевій зупинці. Вона розуміла, що якщо тітка її прожене, то їй доведеться ночувати просто надворі, адже наступний зворотний автобус піде тільки вранці.
У цьому селі Анна була ще в шкільні роки, але ноги якимось дивом пам’ятали, куди треба йти. Будиночок тітки Люби мав стояти другим із кінця вулиці праворуч. Підійшовши до потрібного місця, вона в цілковитій розгубленості застигла на місці.
Наче місце було те, та будинок стояв зовсім не той, що вона пам’ятала. Раніше тут була проста дерев’яна сільська хата з кривим штахетником і перекошеними дерев’яними воротами. А тепер на ділянці височів великий цегляний будинок із сучасним черепичним дахом і глухий залізний паркан.
Жінка вкрай нерішуче натиснула на ручку хвіртки, і та несподівано піддалася. Анна несміливо ступила в просторе й чисте подвір’я. Одразу було видно, що нинішні господарі живуть дуже міцно й заможно.
У дворі стояв просторий цегляний гараж і виднілися добротні господарські комори. Із залізного вольєра раптом гримнув оглушливий собачий бас. Анна перелякано відступила, побачивши величезного й лютого пса, наче породи алабай.
І тут відчинилися важкі вхідні двері, і з дому визирнув високий і кремезний чоловік років п’ятдесяти. — Вам кого треба? — доволі привітно спитав він, попутно витираючи кутик рота. — Добрий день, тут раніше жила тітка Люба, я Анна, її двоюрідна племінниця, — несміливо й збивано відповіла жінка.
— Племінниця, кажеш? — весело всміхнувся незнайомий чоловік. — Анька, чи що?
То я Сергій, невже зовсім не впізнаєш брата? — Сергій! — голосно ахнула від подиву Анна.
Це був рідний син тітки Люби. З ним вони дуже весело спілкувалися, коли в дитинстві приїздили з мамою в гості. Аня добре пам’ятала, як він терпляче вчив її плавати в місцевому сільському озері.
Він часто водив її до лісу й учив правильно збирати гриби. Після школи він пішов служити в армію, а потім начебто довго працював на півночі. А що з ним було далі, Анна не знала, бо вони зовсім не спілкувалися.
— Точно, Анька! — радісно всміхнувся Сергій. — Хоч і дуже подорослішала, звісно, але впізнати можна.
Ти давай проходь до хати, мати вдома, ми якраз вечеряти всією сім’єю сіли. Невдовзі щаслива Анна познайомилася з родиною дорослого Сергія. Його дружина Тамара виявилася дуже привітною жінкою, а син Олег був уже зовсім дорослим чоловіком.
Виявилося, що Сергій після півночі повернувся й осів у рідному селі. Тут він впритул зайнявся фермерством, і справи в нього йдуть просто чудово. Дім от заново відбудував, і старенька мати тепер живе разом із ним.
Анна очікувала побачити тітку Любу зовсім древньою й немічною бабусею. Однак та зовсім не виглядала на свої сімдесят із великим хвостиком. Сухенька й дуже жвава, вона з першого погляду впізнала Анну.
— Ох, як же ти на покійну маму свою схожа! — міцно обіймаючи племінницю, примовляла тітка. Потім уже, вдосталь наговорившись і пояснившись, вони дали тверду обіцянку знову відновити втрачений зв’язок і більше не губитися. А номер телефону тут, виявляється, давно вже змінили на новий.
От тому Анна й не могла ніяк до них додзвонитися з міста. — Тітко Любо, я до вас узагалі-то по дуже важливій справі приїхала, — нарешті зізналася Анна. У цей момент решта сімейства делікатно зайнялася своїми справами, а вони з тіткою перейшли секретничати до її кімнати.
— Та я це відразу зрозуміла, — мудро кивнула старенька. — Розповідай, із чим завітала до наших країв? — Тітко Любо, ви ж із моєю мамою в юності дуже добре спілкувалися.
І тільки ви мені зараз можете в цьому допомогти. — Скажіть, вона вам нічого про мого батька ніколи не говорила? Хто він такий, де живе або жив раніше?


















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.