— Максиме, ти взагалі розумієш, який сьогодні вечір? Ми вже за столом сидимо.
— У мене немовля в машині й записка від матері. Мені не до застілля.
Знайомий замовк. За кілька хвилин попросив продиктувати дані, а ще за короткий час передзвонив.
— Знайшов. Записуй адресу.
Максим подякував, завів машину й поїхав.
Двері до потрібної квартири ніхто не відчиняв. Він тиснув на дзвінок, стукав, кликав, але зсередини не долинало ні кроків, ні голосу. Зате в під’їзді виразно відчувався запах газу.
Максим похолов.
Він штовхнув двері плечем, і ті несподівано подалися. Усередині стояло важке, задушливе повітря. Він поставив люльку на майданчику, прикрив обличчя коміром куртки й швидко пройшов у квартиру.
На кухні, просто на підлозі, сиділа молода жінка. Вона обхопила коліна руками й тихо плакала, ніби сил на гучні ридання в неї вже не залишилося.
— Вставай, — різко сказав Максим. — Зараз же вставай, чуєш?
Вона навіть не відразу зрозуміла, що перед нею хтось є. Максим перекрив газ, розчинив вікно й підхопив її під руку. Жінка майже не пручалася. Він вивів її на сходовий майданчик, відчинив там вікно й посадив на сходи.
Вона підвела на нього каламутний погляд.
— Іти можеш? — голосно спитав він.
Жінка перелякано кивнула.
Максим узяв люльку. Немовля всередині ворушилося й сердито кректало.
— Іди за мною, — сказав він таким тоном, що сперечатися було неможливо.
Він посадив незнайомку в машину, поставив поруч люльку й повіз їх до себе.
У квартирі, де ще недавно все було приготоване для радісної зустрічі з дружиною, тепер сиділа бліда, змучена жінка з чужою дитиною. Максим одразу помітив, що вона давно до пуття не їла й, здається, майже не спала. Обличчя змарніло, губи пересохли, руки тремтіли.
Він показав їй на кімнату, приніс склянку води. Вона випила її жадібно, майже не відриваючись, а потім підвела очі.
— Навіщо ви мене звідти витягли?
