Левченко кивнула. — Свідки? — Василь Іванович Савчук витяг мене з річки, виходив мене. Його свідчення про те, в якому стані він мене знайшов і в якому місці берега, ставлять під сумнів версію про слизький міст.
— За цією версією я мала впасти вертикально з середини прольоту, а мене віднесло вниз за течією і викинуло до берега з іншою траєкторією падіння. Є ще Михайлович, підкуплений свідок. Він починає нервувати, це вже помітно.
— Якщо з ним правильно поговорити, він може дати свідчення проти Олега. — Михайлович — слабка ланка, — сказала Левченко. — Колишній засуджений? — Судимість за дрібне хуліганство давня, але загалом він ненадійний.
— Отже, треба зробити так, щоб йому було вигідніше говорити правду, ніж мовчати. — Левченко постукувала олівцем по блокноту. — Це вирішувано.
— Що ще? — Аварія три роки тому. Ми з Олегом поверталися з ділової зустрічі, водій втратив керування на порожньому шосе, машина вилетіла в кювет. Тоді я вирішила, що це випадковість.
— Зараз думаю інакше. Олег наполіг на тому, щоб їхали саме з тим водієм, хоча зазвичай нас возив інший чоловік. Після аварії цей водій раптово звільнився й переїхав до іншого міста.
— Я ніколи не цікавилася, куди саме. — Левченко підвела погляд. — Отже, аварія була невипадковою? — Саме так.
— І тоді ж був оформлений перший страховий поліс. Я знайшла згадку про нього в його паперах, хоча самого документа в мене немає. Якщо знайти того водія й з’ясувати, чи отримав він гроші від Олега в той період, це буде дуже важливо для справи.
Левченко мовчки зробила нотатку. — Ти розумієш, у якій ти зараз ситуації? — спитала вона, не підводячи погляду від блокнота. — Офіційно ти поки що числишся зниклою, але Олег уже домагається визнання тебе загиблою.
— У тебе зараз немає доступу до документів, рахунків і майна. Олег уже розпоряджається агентством як своїм. Заяву на страхову виплату, найімовірніше, вже подано.
— Щоб повернути все це й довести справу до суду, нам треба спершу встановити твою особу офіційно: провести медичну експертизу, дослідження ДНК, порівняння з твоїми біологічними матеріалами, що лишилися вдома, отримати свідчення людей, які тебе добре знають. — Я розумію. — І все це треба зробити так, щоб Олег не дізнався, що ти жива, до останнього моменту.
Бо щойно він дізнається, почне прибирати сліди. У нього вже є зв’язки в місцевому відділі поліції. Достатні, щоб створити нам ускладнення на початковому етапі.
Тому я працюватиму через обласне управління, минаючи район. У мене там є людина, якій я довіряю. Левченко закрила блокнот.
— Візьмуся за цю справу. — Катя видихнула. — Чому? — спитала вона.
— Не з ввічливості, по-справжньому. — Левченко подивилася на неї з легким подивом. — Бо ти прийшла до мене із села за 60 кілометрів, не маючи документів, грошей і нормального одягу, з тріщиною в ребрі й планом дій у голові.
Вона встала. — Такі клієнти трапляються раз у практиці. Було б дивно відмовлятися…
