Василь чекав її біля машини. Коли вона вийшла, прочитав щось по її обличчю й кивнув. Без запитань.
— Поїхали назад, — сказала вона. — Мені треба ще кілька днів. Потім почнеться фаза.
У селі їх зустрів дрібний осінній дощ і запах диму з сусідських димарів. Рудик зустрів біля порога з виглядом істоти, яку давно пора нагодувати. Василь розтопив піч.
Катя сіла до столу з аркушем паперу й почала складати список. Хто, що, у якому порядку. Це було звично, майже заспокійливо.
Робота з інформацією завжди давала відчуття ґрунту під ногами, якого їй так бракувало в перші дні. Першим пунктом у списку було агентство. Флешка в сейфі була ключем до всього.
Без неї матеріали існували лише в її голові й у вигляді нечітких фотографій на старому телефоні. Треба було потрапити в офіс непомітно, забрати флешку й передати Левченко. Завдання складне, але здійсненне.
Катя знала розклад, знала систему охорони, сама її вибудовувала, знала, коли в офісі нікого не буде. Другим пунктом був Михайлович. Його треба було промацати обережно, через Левченко, самій до нього сунутися було б необачно.
Третім — водій, який влаштував аварію три роки тому. Артем Романенко. Вона пам’ятала його прізвище, хоча ніколи не записувала.
Пам’ять на імена була професійною навичкою, яка не атрофувалася й після відходу зі слідчих органів. Знайти Романенка й з’ясувати, що він отримав від Олега, — це потребувало часу, але Левченко вміла знаходити людей. Четвертим пунктом була Інна.
Слабка ланка, хоч і не така очевидна, як Михайлович. Інна була розумною жінкою і напевно розуміла, у чому бере участь. Але в розумних людей часто є те, що їх видає.
Листування, рахунки, деталі, які складно повністю знищити. Стеження за нею могло дати матеріал. П’ятим пунктом була мати Олега.
Катя зупинилася на цьому пункті й довго дивилася в одну точку. Людмила Михайлівна Бондаренко знала про страховий поліс. Катя була впевнена в цьому, хоча прямих доказів не мала.
Людмила Михайлівна була жінкою розумною й уважною, і той вираз, з яким вона дивилася на сина на останніх поминках, який Катя бачила здалеку, з-за кладовищної огорожі, коли приїхала на власні поминки, був виразом людини, яка щось знає і мовчить. Що це означало з юридичного погляду — питання складне. Але з людського погляду Катя запам’ятала це обличчя назавжди…
