Наприкінці березня суд ухвалив проміжне рішення й зобов’язав житлову службу зняти печатки з колишньої квартири Андрія до остаточного відновлення статусу. У четвер уранці він піднявся знайомими сходами. У під’їзді пахло смаженою цибулею, старим сміттям і хлоркою — майже так само, як сім років тому.
Працівник житлової служби підніс болгарку до масивного навісного замка. Помаранчеві іскри посипалися на щербату плитку, метал невдовзі піддався. Двері відчинилися з довгим скрипом, із квартири потягло затхлістю. Андрій розписався в журналі, отримав ключ від внутрішнього дверного замка й залишився сам.
Кімнати були порожні до бетонної основи. Зникли меблі, техніка, книжки, посуд і коробки з особистими речами. Перед тим як житлова служба опечатала квартиру, Оксана вивезла все, що можна було винести. На вицвілих шпалерах лишилися лише світлі прямокутники від фотографій, які колись висіли в дерев’яних рамках.
Кроки глухо відбивалися від стін. На кухонній підлозі лежав щільний шар пилу, у кутках темніли висохлі комахи. Андрій підійшов до вікна й насилу відчинив кватирку, що присохла до рами під кількома шарами фарби. З вулиці вдерся шум проспекту. На підвіконні лишився круглий слід від важкого горщика, якого теж давно не було.
Він обійшов квартиру ще раз, повільно, наче перевіряв не кімнати, а власну пам’ять. Тут не лишилося нічого, що могло б підтвердити, що колись він повертався з роботи, пив чай на кухні й будував плани разом із дружиною. Навіть пил здавався чужим.
На стіні спальні виднілися маленькі отвори від кріплень, у передпокої збереглася подряпина, яку колись лишили, заносячи шафу. Ці сліди не мали цінності для суду, але Андрій упізнавав кожен. Він провів долонею по холодній стіні й швидко відсмикнув руку: порожні кімнати не відповідали ні на одне запитання, яке він носив із собою всі ці роки.
Унизу Андрій відчинив погнутий поштовий ящик із номером сорок два. Усередині накопичилися рекламні листівки, безплатні газети й старі квитанції з нульовими нарахуваннями. Він вигріб злежаний папір у пакет і знайшов на дні кілька офіційних конвертів, що давно втратили значення. Жодного особистого листа.
Андрій зачинив ящик і піднявся назад. Порожня квартира не повернула минулого, але дала йому адресу, яку знову можна було вписати в документи. До остаточного засідання лишався один день. Він поклав ключ до кишені поруч із гайкою й вийшов, залишивши кватирку прочиненою, щоб із кімнат вивітрився багаторічний важкий запах…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
