У п’ятницю Андрій знову ввійшов до того судового кабінету, де тепер гуділа лампа й пахло архівним пилом. Після удару печатки запис про смерть утратив силу. Реєстраційна служба видала йому тимчасове посвідчення особи того ж дня. Коли Андрій вийшов на вулицю, постанова суду й тимчасове посвідчення лежали поруч у внутрішній кишені.
На будівельній базі ще тривала денна зміна. Андрій прийшов туди, щоб відпрацювати кілька годин і отримати тижневий розрахунок. Біля піддонів із цементом до нього підійшов невисокий чоловік у заношеній спецовці. Андрій не відразу впізнав Дениса, колишнього водія їхньої фірми, який колись возив перші партії обладнання.
— Коваленко? — сигарета завмерла в Дениса в кутику рота. — То правда, живий. Хлопці казали, але я не повірив.
Він ніяково переступив з ноги на ногу й озирнувся на фури.
— Роман з Оксаною сьогодні ввечері влаштовують весільний бенкет у «Панорамі». Замовили велику залу, машини, музикантів. Ти ж тепер можеш прийти й привітати їх особисто.
Андрій подивився на сірий асфальт між піддонами. Новина не викликала ні спалаху гніву, ні бажання вдертися на свято. Він не пообіцяв Денисові, що прийде, і лише коротко запитав, чи й далі холдинг Романа працює зі старими рахунками фірми. Водій знизав плечима: за чутками, все давно об’єднали в одну велику структуру.
Того вечора Андрій не поїхав до бенкетної зали. Зустріч при гостях нічого не могла повернути й нічого не доводила. Він провів ніч за столом у гуртожитку, розкладаючи за датами судові рішення, виписки з реєстру, копії накладних і документи про передачу частки в компанії. До світанку зібрані копії лежали в окремій папці, з якою можна було починати офіційне розслідування.
Кілька разів до кімнати долинала музика з машин, що проїжджали повз, і Андрій мимоволі згадував слова Дениса про весілля. Він уявляв яскраву залу лише на мить, після чого повертався до дат і підписів. Між ним і Романом тепер мав говорити не крик, а точна послідовність документів, яку неможливо оголосити випадковістю.
Вихідні тяглися повільно. Андрій перевіряв кожну копію й двічі переписав список додатків, щоб жоден формальний привід не зупинив заяву на першому етапі. Рівно о восьмій ранку в понеділок він увійшов до будівлі служби економічних розслідувань.
Черговий переписав дані тимчасового посвідчення до журналу, звірив офіційну копію судової постанови й видав гостьову перепустку. Кабінет слідчого був на четвертому поверсі. За столом сидів огрядний чоловік із закачаними рукавами форменої сорочки.
Андрій поклав перед ним папку з рішенням суду, реєстровими виписками й транспортними документами. Слідчий прочитав першу сторінку, потім другу, повернувся до дати визнання смерті й підвів очі.
— Ви стверджуєте, що після фіктивного запису вашу частку було переоформлено на Бондаренка?
— Я нічого не стверджую без документів. Тут зазначені попередні власники, дати змін і підписи. У цей час я перебував у колонії й вважався померлим.
Слідчий знову подивився на виписки, зняв слухавку внутрішнього телефону й зажадав з’єднати його з фінансовим контролем…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
