Наступні дні минули в поспіху. Дім наповнився кравцями, коробками, дзвінками, списками гостей, чужими голосами. Усе мало вигляд підготовки до свята, але в кожному розпорядженні Лариси відчувалося не радість, а бажання зробити майбутню подію бездоганною вітриною для приниження.
За день до церемонії Соломія сиділа в кріслі салону краси. Майстер закріплював волосся у складній весільній зачісці, а на колінах дівчини лежала біла тканина сукні. У дзеркалі відбивалося обличчя не щасливої нареченої, а жінки, яка намагалася втриматися від розпачу.
Навколо говорили про квіти, фату, розсадження гостей, але ці слова проходили повз. Соломія чула в них не підготовку до весілля, а клацання замків. Усе було вирішено без неї, і все ж усередині, під страхом, уже росло вперте протистояння.
Вона думала про Марка. За ці дні вони встигли обмінятися кількома короткими розмовами, обережними усмішками, незручними мовчаннями. Він тримався вдячно, але напружено, ніби щохвилини чекав, що його знову виставлять за двері. Соломія дедалі ясніше бачила в ньому не засіб для жорстокого уроку, а людину, якій надто довго не дозволяли відчути себе потрібною.
— Він, мабуть, так само розгублений, як і я, — сказала вона майже нечутно. — Можливо, навіть із цього можна зробити щось добре.
Майстер глянув на неї через дзеркало.
— Хвилюєтеся?
Соломія ледь усміхнулася без радості.
— Це не зовсім те слово. Але я хочу вчинити правильно, наскільки зможу.
Вона згадувала вулицю, сендвіч, тремтячі руки Марка, коли він приймав гроші. Якщо в неї лишаються ім’я, становище, доступ до коштів, значить, усе це можна спрямувати не на світські ігри, а туди, де люди справді чекають допомоги. Лариса розраховувала зламати її. Соломія ж уперше ясно відчула, що може перетворити нав’язане випробування на вибір.
— Готово, — сказав майстер. — Подивіться.
Соломія підвела очі. У відображенні була не тільки наречена. Там була жінка, яка вирішила більше не відступати.
Вона вже збиралася встати, коли почула шепіт двох працівниць біля стійки.
— Це падчерка Лариси, — сказала одна. — Пам’ятаєш давній скандал навколо її мачухи?
— Ще б пак. Тоді говорили страшні речі. Просто нічого не довели.
Вони помітили погляд Соломії й одразу замовкли. Але фрази вже застрягли у свідомості. Давній скандал. Страшні речі. Нічого не довели.
Соломія раптом згадала, як Лариса завжди уникала розмов про минуле, особливо про життя до шлюбу з Романом. Будь-яке запитання зустрічало холодну усмішку, зміну теми або насмішку. Тепер ці дрібниці склалися в тривожну лінію.
Вона підійшла до вікна. За склом місто жило звичайним життям, але в її відображенні очі стали твердішими.
— Я дізнаюся, що ти приховуєш, Ларисо, — прошепотіла Соломія. — Обов’язково дізнаюся…
