Життя без прикрасЦьому споживацькому добробуту поклав край фінансовий прорив Павла. Однокурсникові знадобилася допомога з версткою диплома, а Павло непогано володів графічними редакторами. Два вечори за комп’ютером пішли на таблиці й шрифти.
У п’ятницю він ввалився додому з виглядом людини, у якої в кишені лежать ключі від нової машини.
— Ірино, глянь! — Із джинсів з’явилася хрустка тисячна купюра. — Перші гроші, які сам заробив. Справжні!
— Молодець! — щиро всміхнулася Ірина, витираючи рушником руки. — Тоді купимо нарешті хороший пральний порошок? Від дешевого, який минулого разу взяли, у мене алергія. Ще інтернет час оплатити.
На слові «порошок» обличчя Павла витягнулося. Свій грандіозний капітал він явно збирався розподілити інакше.
— Ірино, це ж перші мої особисті гроші. Ну який порошок? Треба відсвяткувати, взяти щось особливе. Скоро прийду.
За ним зачинилися двері. Ірина знизала плечима, а Барсик підійшов до порожньої миски, поглянув на господиню й осудливо позіхнув.
Через п’ятнадцять хвилин вхідні двері грюкнули знову. За Павлом у передпокій впливла його мати: зустрівшись із сином біля під’їзду, вона вирішила зайти привітати його.
— Дівчинко моя, чайник постав, — розпорядилася Оксана Степанівна, знімаючи плащ. — Свято сьогодні! Павлусь грошики додому приніс. Годувальник!
Павло гордо поставив на обідній стіл згорток цупкого коричневого паперу. З нього виглядало щось темне, видовжене, з білуватим нальотом. Підійшовши, Ірина побачила палицю дорогої сирокопченої ковбаси з фермерської крамниці на першому поверсі їхнього будинку. Твердої, як гранітний бордюр.
Збоку був приклеєний безжальний цінник: дев’ятсот вісімдесят. Із заробленої тисячі Павло віддав дев’ятсот вісімдесят за один шматок м’яса в оболонці. Ні порошку, ні оплаченого інтернету ці гроші вже не обіцяли.
— Павле, що ти приніс? — Ірина вперлася руками в стіл.
— Брауншвейзьку, сиров’ялену! — В очах чоловіка світився первісний захват. — Давно її приглядав. Вирішив, тепер можу собі дозволити.
Свекруха заплескала, ніби сиділа на ранку в дитячому садку.
— Який молодець! Заробив сам — сам і вибрав. По-чоловічому! А то на шиї в тестя сидимо, нічого власного. Тепер своє є, особисте.
Схопивши покупку, Оксана Степанівна ласкаво провела долонею по шорсткому боку й поклала її на верхню полицю холодильника. Решта продуктів залишилася осторонь.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.