Життя без прикрасВечір видався напруженим. Свекруха зварила величезну каструлю борщу на Ірининій свинині, не пошкодувала привезеної сільської сметани й поклала собі подвійну порцію. Павло їв і розповідав про труднощі вирівнювання відступів у дипломі. Під столом Барсик розмірено пережовував шнурок на свекрушиному черевику.
До дев’ятої вечора тривала робота над конспектами розбудила в Ірини голод. Коли вона вийшла на кухню, свекруха відтирала каструлю біля мийки, а Павло сидів із телефоном. У животі бурчало; Ірина відчинила холодильник.
Бутерброд — ось чого їй зараз хотілося. Між контейнерами з котлетами, каструлею борщу й мисками салату погляд знайшов самотню ковбасу нагорі. Ірина потягнулася до неї.
До шорсткої оболонки пальці не дісталися. З-за спини так стрімко виринула Оксана Степанівна, що Барсик підскочив від переляку. Мокра, вкрита мильною піною рука міцно стиснула Іринине зап’ястя.
— Не чіпай.
Замість звичної нудотної солодкавості в голосі задзвенів метал.
— Тобто? Я голодна, — розгубилася Ірина.
Свекруха відсунула її плечем і затулила холодильник. Лікті стирчали в боки, як у квочки над курчатами.
— Син це собі купував, за особисті гроші. Йому вчитися, білок потрібен. А твої батьки сільські продукти задарма возять, не розоряться, ще привезуть. Морозилка у вас м’ясом забита! Візьми котлету. Ковбаса — Павлусева.
Ірина завмерла, потім повільно повернулася до чоловіка. Він горбився за столом. Ні зупинити матір, ні запропонувати дружині шматочок Павло не спробував. Винувато відвів погляд, почав колупати нігтем скатертину.
— Ірино, мама правильно каже, — промимрив він. — Це мій перший заробіток. Я на сніданки хотів залишити, а разом ми швидко все з’їмо. Поїж борщу, його мама для всіх зробила.
Слова залишилися без негайної відповіді. Барсик перестав жувати корм і уважно втупився в господиню. Ірина не підвищила голосу, не грюкнула холодильником і не взялася доводити, що має рацію.
— Коли мої батьки сумками їжу привозять, ми сім’я і їмо разом, — сказала вона рівно. — А купив ти за свої одну ковбасу — і я вже тобі не рідня?
— Навіщо ти так перекручуєш? — замахала руками Оксана Степанівна. — До чого тут рідня? Їжі повно, хлопчик собі смачненького взяв. Має право!
— Звісно, має.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.