Життя без прикрас— Студенти, їжте, щоб голова працювала! — гудів Віктор Степанович, витираючи з чола піт. — Ви головне диплом отримайте. Господині за житло вже на картку переказав, тож живіть спокійно.
Ірина вдячно приймала привезене, а Павло клопотався біля тестя: дякував, тиснув йому руку, з радістю відправляв запаси в бездонне черево старого холодильника.
Дні зо два після цього в домі панувала ідилія. Потім запах нової здобичі незмінно приводив Оксану Степанівну. Від молодих її відділяли всього три зупинки, і приходила вона, за власним визначенням, допомагати. Порожня дерматинова сумка, стос лотків різних розмірів — ось із чим свекруха бралася до цієї допомоги.
— Ой, Наталка знову сало з часничком передала! — раділа вона, відкриваючи банки. — Тільки Павлусеві не можна, від часнику в нього печія. Візьму собі, у борщ додам, навар буде.
На очах Ірини банка вирушала в сумку.
— А картопля ж у вас уся в землі, замучитеся її чистити, — вела далі Оксана Степанівна. — Я краще пюре вам зроблю. Половину бульб на дачу заберу, на посадку.
Куховарила Оксана Степанівна непогано, проте запасів не берегла. На сковорідку котлет ішло стільки Ірининого масла, що цією кількістю можна було змастити трактор. Павло ж щиро радів маминим візитам.
— Ірино, чудово ж! — казав він над качкою, яку виростив тесть і яку протушкували з овочами. — Мама приходить на готовеньке… тьху, тобто вона нам готує! Тобі самій біля плити поратися не потрібно.
— Сьогодні вона половину фаршу забрала. І кілограм сиру, — нагадала Ірина.
Ложечка рухалася в її чашці. Навіть чай був із батьківських запасів — дорогий, крупнолистовий.
— Вона пенсіонерка, пенсія мізерна. Що ж, їй із голоду пухнути? Твоїм батькам це не збиток, із таким господарством!
Ірина довго дивилася на чоловіка, уважно, без слів. Симпатичний, незлий Павло був зовсім далекий від дійсності. Кімнатний фікус: поливають — зеленіє. Хто й звідки бере воду, його не цікавило.
Місяцями Ірина намагалася з ним розмовляти, пробувала замикати нижню шухляду холодильника. Напруга зростала, а свекруха ніби не помічала жодних натяків і далі перла напролом.
— Іринко, де малинове варення? До чаю хотіла поставити. Прибрала кудись? Ну навіщо ж від мами ховати?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.