— Я нічого поганого не сказала. Просто дивовижно, як швидко деякі жінки вміють закріпитися в потрібному місці.
— Ще одне слово — і ти пошкодуєш.
Вікторія підняла брову.
— Отже, зачепило. Дитина змінює правила, чи не так? Дуже зручний спосіб зробити тимчасове постійним.
Він не відповів. Лише стиснув пальці так, що побіліли суглоби. Але всередині раптом ясно зрозумів: її натяки більше не мають влади. Колись вони могли б посіяти сумнів. Тепер викликали лише відразу.
Повернувшись додому, Артем знайшов Софію в кімнаті. Вона тримала книжку, але не читала, погляд був розсіяний.
— Вікторія знає, — сказав він.
Софія підвела очі.
— Звідки?
— Неважливо. Важливо, що вона спробує це використати.
— Авжеж, спробує, — втомлено відповіла Софія. — Вона використовує все, що може завдати болю.
— У неї не вийде.
Софія вдивилася в нього. У голосі Артема була твердість, але не та холодна самовпевненість, з якою він колись обговорював свій план. Тепер він ніби захищав не образ, а щось живе. І це лякало її майже так само сильно, як давало надію.
Похмурого дня Артемові прийшло повідомлення від Вікторії. Вона просила зустрітися, щоб «закрити незавершене». Він розумів, що це може бути пастка, чергова спроба повернути вплив, але все ж погодився. Йому хотілося поставити крапку не в словах для інших, а всередині себе.
Вони зустрілися в невеликому дорогому ресторані, де столики стояли далеко один від одного, а офіціанти вміли зникати до того, як розмова ставала особистою. Артем прийшов раніше й обрав місце в кутку. Вікторія з’явилася за кілька хвилин, упевнена, красива, з тією самою усмішкою, яка раніше змушувала його забувати про обережність.
— Дякую, що прийшов, — сказала вона, сідаючи навпроти.
— Говори.
— Невже між нами тепер тільки цей тон?
— Між нами залишилося тільки минуле. І я не маю наміру витрачати на нього вечір.
Вікторія повільно вдихнула, ніби стримувала образу.
— Я хотіла чесно поговорити.
— Чесно? Неочікуваний вибір з твого боку.
Вона всміхнулася, але сміх прозвучав натягнуто..
