— Був.
— Чому?
Він подивився на неї в напівтемряві машини.
— Бо я не хочу, щоб тебе принижували.
Софія відвернулася до вікна, приховуючи сум’яття. Її зворушили ці слова, але обережність не зникла. Між ними щось змінювалося, і обоє це відчували. Гра, розпочата Артемом заради помсти, дедалі помітніше виходила з-під його влади.
Софія сиділа на невеликому дивані у своїй спальні й дивилася на тест у руках. Дві яскраві смужки здавалися неможливими, надто виразними, надто остаточними. Вона перечитала інструкцію, хоча вже все зрозуміла. Вагітна.
Слово прозвучало всередині так голосно, що Софія заплющила очі. Страх піднявся першим. Потім розгубленість. Потім, зовсім несподівано, маленька тепла іскра радості, яку вона відразу спробувала загасити. Радіти було рано. Їхній шлюб починався з контракту, з помсти, з розрахунку. Вони все ще вчилися говорити одне з одним без зброї в голосі. Дитина змінювала не просто обставини — вона змінювала саму основу їхньої крихкої рівноваги.
Кілька годин Софія намагалася уявити розмову з Артемом. Він любив контроль, плани, ясність. А дитина не входила ні в один пункт угоди. Що він подумає? Що вона намагається втримати його? Що хоче перетворити фіктивний союз на справжню пастку? Від самої думки про це їй ставало боляче.
Пізніше Артем повернувся після затягнутої зустрічі й знайшов її в саду. Софія сиділа на лавці під деревом, стиснувши пальці так міцно, що кісточки побіліли.
— Щось сталося? — запитав він, одразу помітивши її блідість.
Вона підвела очі. У горлі пересохло.
— Нам треба поговорити.
Артем напружився.
— Я слухаю.
Софія вдихнула, але слова все одно вийшли майже пошепки.
— Я вагітна…
