Із туману один за одним виринули три чорні позашляховики з проблисковими маячками. Вони різко загальмували біля патрульної машини, і над дорогою поплив легкий дим від шин. Дверцята відчинилися майже одночасно; на узбіччя швидко вийшли люди в камуфляжі та цивільному одязі. Кремезний чоловік у темній шкіряній куртці першим оцінив становище й коротко наказав патрульним покласти зброю на землю та тримати руки так, щоб їх було видно.
Люди з групи внутрішнього контролю спрацювали раніше, ніж Сергій Коваль устиг збагнути, кому належать машини. Ще мить тому він стискав газовий балончик і наказував жінці вийти з автомобіля, а тепер його самого притиснули грудьми до холодного капота патрульного позашляховика. Денис Мельник опинився поруч. Його руки вже були заведені за спину, і металеве клацання кайданків прозвучало виразніше за уривки розгублених вигуків.
Марина впізнала майора Тараса Руденка, який очолював групу внутрішнього контролю та координував цю перевірку. Його люди діяли без метушні: одні контролювали затриманих, інші фіксували все на камери й готувалися перевірити салон патрульної машини. Коваль намагався перекричати їх, запевняв, що зупинив небезпечну порушницю з підробленим посвідченням, згадував про впливового родича. Та кожне наступне слово лише сильніше підкреслювало його паніку.
Мельник не пручався. Щойно він побачив емблему служби внутрішнього контролю, з його обличчя зникла зухвала посмішка. Молодий інспектор стояв, опустивши голову, ніби сподівався стати непомітним. Усе, що ще кілька хвилин тому здавалося йому звичайною ранковою перевіркою без свідків, раптом набуло зовсім іншого змісту.
Ранковий туман ще тримався над трасою, але безлюдна ділянка вже не здавалася відрізаною від світу. У світлі фар поблискували камінці, а на капоті лежала відібрана в Марини тека. Жоден зі співробітників групи не підвищував голосу без потреби. Саме ця спокійна точність остаточно зламала показну впевненість патрульних: тепер накази віддавали люди, яких не можна було залякати ні посадою родича, ні вигаданими обвинуваченнями.
Марина відчинила дверцята своєї старої машини й вийшла на узбіччя. Після тривалого сидіння в напруженій позі ноги на мить стали важкими, однак вона не дозволила собі зупинитися. Підійшла до капота патрульного автомобіля й забрала шкіряну теку зі своїми документами.
Руденко наблизився й віддав їй честь.
— Пані полковнику, група прибула за вашим викликом. Обох інспекторів затримано. Записи з реєстраторів збережено, усі дії фіксуються.
Коваль завмер. Лише тепер окремі деталі склалися для нього в єдину картину: прізвище в посвідченні, спокій незнайомої водійки, її точне знання службового порядку, короткий дзвінок за номером, якого він не знав. Напередодні в управлінні говорили про нову керівницю дорожньої служби, полковницю, яка щойно очолила місцевий підрозділ. На попередньому місці служби вона за місяць усунула від роботи цілу групу корумпованих посадовців і здобула репутацію безкомпромісної керівниці. Коваль чув ці розмови, але уявляв зовсім іншу людину: у службовому автомобілі, з охороною, у парадній формі. Жінку в простій куртці за кермом старої іномарки він навіть не спробував упізнати.
У пам’яті один за одним спливали його власні слова. Він називав посвідчення підробкою, обіцяв знайти в машині заборонені речі, хвалився, що сам уособлює тут закон. Тоді ці погрози здавалися йому надійним способом придушити опір. Тепер вони звучали як готові свідчення проти нього. Сергій силкувався знайти пояснення, яке могло б повернути ситуацію під його контроль, але кожна версія розбивалася об відеозаписи, документи й десятки уважних очей…👉Продолжение, нажмите на кнопку «Вперед» под рекламой👇👇👇
