— Ви не постраждали? — тихіше запитав Руденко.
— Ні. Але те, що сталося, не можна звести до грубості під час перевірки, — відповіла Марина. — Вони не назвали чіткої причини зупинки, погрожували пошкодити машину, намагалися силоміць витягти мене із салону й говорили про докази, які нібито можна знайти за потреби. Це вже не недбалість.
Вона перевела погляд на службовий планшет Коваля, який той тримав біля вікна ще на початку розмови. З-під затискача виступали краї незаповнених бланків, однак визначити їхнє призначення із салону вона не могла. Тепер один зі співробітників обережно вклав планшет до пакета для доказів.
— Особливо уважно перевірте ці документи, — додала вона. — Це службові папери Коваля, а не моя тека з посвідченням. Зафіксуйте їх окремо.
Коваль спробував повернути голову, проте чоловік, який стояв поруч, одразу зупинив його. Марина підійшла ближче.
— Ви казали, що на цій дорозі самі встановлюєте правила. Помилилися. Тут мають діяти не ваші зв’язки й не ваш настрій, а однаковий для всіх порядок. Тепер ви не диктуєте умови, а відповідаєте за власні дії в межах службового розслідування. Усе інше визначать слідчі після перевірки фактів.
Сергій заплющив очі. Від колишньої бравади не залишилося нічого. Марина дивилася на нього без тріумфу. Її охопило не задоволення, а важке розчарування: перша година на новій посаді відразу відкрила справжню глибину проблеми. За таблицями, показниками й акуратно підшитими паперами ховалася звичка користуватися формою як дозволом на приниження.
Оформлення тривало довше, ніж очікувалося. Фахівці крок за кроком перевіряли патрульний автомобіль і складали вилучене в окремі пакети. Під сидінням знайшли невраховану готівку, у багажнику — кілька комплектів чужих номерних знаків. У службовому планшеті виявили порожні бланки із заздалегідь проставленими підписами; раніше Марина бачила із салону лише краї цих аркушів. Кожна знахідка потребувала окремої фіксації, і з кожним записом у протоколі обличчя Коваля ставало дедалі сірішим.
Марина не втручалася в роботу групи й не підганяла людей. Вона розуміла: поспіх дав би захисту привід поставити під сумнів процедуру, а їй були потрібні не гучні звинувачення, а бездоганно зафіксовані факти. Тому вона мовчки стежила, як фіксують час кожної знахідки, звіряють номери пакетів і підписують аркуші. Звичайна службова ретельність у цю мить була переконливішою за будь-яку промову…👉Продолжение, нажмите на кнопку «Вперед» под рекламой👇👇👇
