Життя без прикрасМолоді швидко обживалися. Перші дні пішли на валізи, полиці, лагодження старих пічних дверцят і безкінечні дрібниці, з яких складається дім. Назар влаштувався механіком на ферму, Марта пішла працювати фельдшеркою: у місцевому медпункті зайвих рук ніколи не бувало. Молодь дедалі частіше виїжджала шукати більших заробітків, а ці двоє, навпаки, обрали селище. Хата в них була своя, двір занедбаний, зате просторий. Вечорами Назар лагодив дах і вовтузився з прибудовою, Галина Остапівна з Мартою поралися в городі, перебирали розсаду, сперечалися через дрібниці й сміялися, коли кури забиралися не туди, куди треба.
Тільки Варвара не вгамовувалася. Якось у магазині, ставши поруч у чергу, вона нахилилася до Галини Остапівни й зашепотіла так, щоб почули всі, кому хотілося почути:
— Скажи мені чесно, на що твій Назар спокусився? Ну ж бо дивитися важко. Маленька, незугарна, обличчя спотворене. Дітей народить — що тоді? Ти б поговорила з ним, поки не пізно.
Галина Остапівна навіть голосу не підвищила.
— Пізно для чого? Вони одне одному вірність дали. Живуть мирно, працюють, не сваряться. Що тобі ще треба?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.