Ніхто не заговорив. У тиші було чути воду за стіною, у трубі. Надія Василівна розклала ходунки й повільно пішла на кухню. Сіла біля вікна на звичний стілець: під коротку ніжку був підкладений складений картон.
— Галю, йди поки що. За все тобі дякую. Отямлюся трохи, сама до тебе зайду.
Коли сусідка пішла, Максим сів навпроти бабусі. Між ними стояли котлети в закритому судку. Ні він, ні вона до їжі не доторкнулися.
— Мені треба тобі дещо розповісти. Тільки дослухай. Я тридцять років із цим мовчала, вдруге почати не зможу.
Надія Василівна заговорила про Олену. Про те, як її потроху, спідволь виживали з цього дому. Принижували при інших, і інші це дозволяли.
— Оля при ній Андрієві казала: подумаєш, із гуртожитку, без рідні. Паша сміявся, що вона в театрі ніколи не була. А я ось тут сиділа. На тому самому стільці. Все чула й не зупиняла їх.
— Бабусю, облиш, не треба.
— Треба, Максиме.
Вона поклала долоню на долоню.
— Мені здавалося: я мати, у мене троє, не можна з одними сваритися заради інших. Треба всіх однаково тримати. Тільки виходило, що трималася я за найгаласливіших. А твою матір залишала саму.
Потім спитала, скільки йому було, коли Андрій розбився.
— Сім.
— Сім років. На поминках Ольга при всіх сказала: тепер ці по гроші до нас ходитимуть. І я знову промовчала.
Надія Василівна дивилася на церату.
— За місяць Лена з тобою поїхала. А я цілий рік не дзвонила. Не день, не тиждень — рік, Максиме. Усе пам’ятала, не думай, що забула про вас. Тільки соромно було взяти слухавку. І що довше відкладала, то важче ставало. Ніби вчора не подзвонила від сорому, а сьогодні вже й за це соромно. Так і мовчала.
Максим повернувся до вікна. У дворі марно заводили автомобіль: стартер крутився вхолосту, стишався, знову брався крутити.
— А ти виріс і сам почав їздити. Ніхто не кликав, не вмовляв. То привезеш щось, то полагодиш, то заміниш. І нічого тобі за це не треба. А я все чекала: от зараз попросить. Рік чекала, два. Ти так і не попросив.
— Мені й справді нічого не було треба.
Вона підвела на нього очі:
— Тому тобі квартиру й залишаю…
