За день зібралися. Максим до приїзду рідних устиг вимити підлогу, поставити диван назад до стіни, повернути сервант на продавлені ніжками місця. Бабуся попросила накрити у великій кімнаті. Дістала святкову скатертину — щільну, з прорізною вишивкою вздовж краю — і, сидячи, розгладжувала її долонями.
— Для чого така скатертина? — здивувався Максим.
— Я зустріну їх по-людськи. Хай потім згадують, як самі за цим столом себе показали.
Поруч, на тумбі біля стіни, рівно гудів компресор акваріума. Невеликий, приблизно на сорок літрів, Максим привіз його роки два тому, щоб бабусі було на що дивитися вечорами. Напередодні почистив. У воді плавали чотири мечоносці, сидів равлик, біля корча трималася прив’язана волосінню водорість.
Родичі під’їхали разом, на двох машинах. Ольга Степанівна внесла два пакети й одразу заметушилася:
— Матусю, як же ти схудла! Як почуваєшся? Я ось сир тобі привезла, домашній. У нас на ринку жінка продає, завжди в неї беру. Ще кефір, дивись.
Із пакетів на стіл слідом за продуктами почали з’являтися коробки з ліками. Ольга виставляла їх по одній, розповідала, що вибрала і чому. Особливо відзначила дорогу покупку: для матері не пошкодувала. А цей засіб їй порадили на роботі, він для суглобів.
Турбота тепер була на видноті: пакети, сир, коробочки, одна за одною. Ольга все показувала, метушилася біля столу, де мати сиділа після операції із заміненим суглобом.
— Олю, мені суглоб уже замінили, — зауважила Надія Василівна. — Тепер мені ходити вчитися, маззю цього не зробиш.
Павло Степанович зняв куртку, повісив її на спинку стільця й сів із господарським виглядом. Заговорив про те, що вважав головним:
— Мати, ми тут обговорили твоє становище. Тобі доглядальниця потрібна. Нормальна, щоб рекомендації були, щоб за тобою доглядала. За гроші, звісно. Ніхто ж безкоштовно ходити не стане. Я зі свого боку готовий платити, у витратах брати участь.
— А домовлятися хто буде?
— Знайдемо. Через агентство можна. Головне, щоб у принципі вирішили.
Він потер руки. Максим розливав суп. Пакет із сиром так і лишився зовні, у холодильник його ніхто не прибрав. Хвилин двадцять обговорювали тиск, поліклініку, куди неможливо додзвонитися, молодшу дитину Вадима: пішла в садок і вже втретє захворіла.
Потім Вадим відсунув тарілку. Витер пальці серветкою, вийняв із сумки теку й обережно поклав на скатертину, обминувши хлібницю.
— Давайте вже вирішувати, бабусю. Розійдемося зараз — знову все залишиться як було.
Він повернув до неї аркуш:
— Тут три варіанти, бабусю. Спершу перший. Продаємо вашу двокімнатну, купуємо вам однокімнатну в новому будинку. Там є ліфт, є пандус. З вашою ногою це ж необхідно, погодьтеся. А різницю, що залишиться, поділимо.
Про переваги нового будинку він говорив докладно й стримано, як про турботу, яку лишається тільки правильно оформити.
— Другий варіант майже такий самий. Тільки живете ви в мами, однокімнатну здаємо, а дохід отримуєте ви. Третій навіть пропонувати не хочу, він гірший. Ось із цих і треба вибрати.
— Поділити з ким? — спитала Надія Василівна.
— Зі своїми. З кровними родичами.
Вадим поправив окуляри й запевнив, що нікого образити не збирається. Потім подивився на Максима:
— Усе-таки це стосується сім’ї. Напевно, правильніше буде, якщо людина, яка до неї стосунку не має, поки що на кухні посидить. Або кудись пройде.
Максим опустив ополоник у каструлю. За столом запала тиша.
— Вадиме, перед тобою син мого сина, — сказала бабуся.
— Син Олени, — вставила Ольга й негайно відвела очі в тарілку. — Я не в тому сенсі. Просто уточнюю.
Роман досі катав по скатертині хлібну м’якушку й торкався телефона праворуч від себе. Апарат лежав екраном догори. Тепер Роман подався до столу:
— Та годі навколо та навколо! Бабусю, мені дев’ятсот тисяч треба. Не потім, просто зараз. Грошей нема, строки підтискають. А в тебе ці стіни стоять, і живеш у них сама!
Павло Степанович поклав руку йому на плече, гукнув на ім’я. Роман скинув долоню:
— Що Роман?!
Він ударив по столу. Ложки підстрибнули, хлібниця хитнулася. Телефон на гладкій скатертині зсунувся від поштовху, ковзнув до самого краю й упав в акваріум: тумба стояла впритул до столу.
Тихий короткий сплеск. Рибки метнулися по кутках. Телефон ліг на ґрунт екраном догори, між склом і корчем. Ще секунду світився під водою відкритий екран: фотографії кімнати, кухні, вид із вікна. Оголошення про терміновий продаж двокімнатної квартири в центрі. Ціна. Світло блимнуло й згасло…
