Він прокрутив запис і перейшов до домашніх обов’язків.
— Наталю, я все ж таки чоловік. Робота в мене складна, розумова, потребує зосередженості. А прання й прибирання — це жіноча сфера. Саме жінка наповнює дім, створює в ньому потрібну енергетику. Напевно, ти наймаєш хатню робітницю, але сторонніх удома я не виношу: від них аура порушується. Тож прибиранням займатимешся сама.
— У мене робочий день від 10 до 12 годин, Вадиме. І 120 підлеглих, — холодно нагадала Наталія.
Він зітхнув зі співчуттям, ніби це нічого не змінювало.
— Розумію. Але для свого чоловіка справжня жінка час знайде. Ще харчування треба врахувати. Я за здорову їжу, від ресторанної та доставок у мене печія. Готуватимеш удома. Поки ти в офісі, мені має вистачати їжі на весь день: і перше, і друге, і компот. Список того, що я їм, надішлю в Телеграм. Там усе просте — телятину запекти, котлети на парі, супи дієтичні. А на вихідних можна й щось цікавіше приготувати.
Офіціант приніс гаряче. Наталія не взялася за прибори. Людина навпроти викликала в неї вже майже дослідницький інтерес: до якої межі може сягати чужа безцеремонність? Вона розглядала його так, ніби перед нею опинився небачений біологічний вид. Те, що його не перебивають, явно додавало Вадимові впевненості. Він і далі зачитував свої умови; наступне питання вважав особливо важливим…
