Холод тягнувся від високих вікон, але тремтіла я не через нічне повітря. Кілька митей тому вбивця стояв тут, досить близько, щоб обірвати чиєсь життя й залишити свій знак. Біла троянда здавалася майже сяйливою в тремтливому світлі ламп; золота шпилька проходила крізь пелюстки з нарочитою вишуканістю.
— Не торкайтеся, — попередив Рейнар.
— Після підозрілого кубка й настою з невідомою домішкою я не збираюся чіпати незнайомі подарунки. Цей знак вам відомий?
Він відповів не одразу.
— Білою трояндою запечатувала особисті листи моя тітка Октавія. Відкрито цього ніхто не визнає, але старі слуги пам’ятають.
— Мати Корвина?
— Так. Вона жива, впливова й уміє чекати краще за свого сина.
У його голосі прозвучав не спалах страху, а тягар давніх спогадів. Я зрозуміла: Октавія брала участь у тій боротьбі, яка зробила Рейнара таким обережним.
Він оглянув тіло, положення рук і слід на шиї, не торкаючись крові.
— Його змусили замовкнути швидко. Мартен міг устигнути розповісти, хто передав йому тацю.
До цієї миті я вважала слугу зрадником. Тепер стало ясно, що людина могла підкоритися ворогові під тиском, а потім загинути лише тому, що знала ім’я справжнього замовника.
— Ми не дізнаємося, чи ніс він небезпечний настій добровільно.
— Поки що не дізнаємося.
Рейнар зірвав оксамитовий шнур зі штори й перегородив галерею, щоб ніхто не встиг змінити місце злочину.
— Потрібні свідки, яким можна довіряти.
— У вас є такі?
Пауза сказала більше за відповідь.
— Дуже мало.
— А якщо в цьому крилі не лишилося жодного?
— Тоді оберемо тих, кому моє життя зараз вигідніше за мою смерть.
Ще недавно такий розрахунок видався б мені жахливим. Тепер я починала розуміти закони старого палацу: тут відданість рідко бувала безкорисливою, зате правильно розпізнаний інтерес інколи захищав надійніше за клятви.
— Поверніться до кабінету, — наказав Рейнар.
— Ні.
Відмова пролунала раніше, ніж я встигла злякатися власної сміливості.
— Еліано…
— Не ховайте мене. Я вже бачила досить і не зможу вдавати, що ця війна мене не стосується. Перед двором я ваша дружина. Якщо ваш рід кинув виклик нашому шлюбу, удар спрямовано й проти мене.
— Саме тому я хочу прибрати вас подалі.
— І саме тому залишуся.
Кілька секунд ми мовчки мірялися впертістю. Я чекала нового наказу, але Рейнар, здається, визнав зміну: перед ним стояла вже не та дівчина, яку батько підвів до вівтаря за руку.
— Гаразд. Дивіться, слухайте й не випереджайте мене.
— Цю умову я прийму.
— Іншого вибору все одно не залишу.
Попри мерця, що лежав поруч, я ледь не всміхнулася. Тінь усмішки у відповідь торкнулася обличчя Рейнара й одразу зникла: з глибини галереї долинули швидкі кроки.
З’явилася літня жінка зі сріблястим волоссям, прямою спиною й в’язкою ключів у руці. На її строгій чорній сукні не було прикрас, але владності в поставі вистачило б на кількох придворних дам. Вона несла лампу й рухалася швидко, не дозволяючи собі бігти.
— Ваша світлосте, я помітила рух у закритому крилі. Що сталося?
Побачивши її, Рейнар ледь помітно розслабив плечі.
— Пані Агато.
Жінка окинула поглядом тіло, троянду, мене й перегороджений коридор. На її обличчі не з’явилося переляку.
— Зрозуміло.
Мені ж, навпаки, досі майже нічого не було зрозуміло.
— Хто ви? — спитала я.
— Я ростила вашого чоловіка в той час, коли він іще не навчився приховувати думки, і втримувала цей дім від розорення, поки інші розтягали його по частинах. Для першого знайомства вам досить.
Тон Агати не був ані лагідним, ані зухвалим. Так говорила жінка, звикла підпирати собою дах під час бурі.
— Вона одна з небагатьох, кому я довіряю, — підтвердив Рейнар.
Агата підійшла до троянди, не торкаючись її.
— Багато років не бачила цього знака.
— Я його не забув, — відгукнувся герцог.
Між цими двома короткими репліками лежала історія, про яку я могла лише здогадуватися. Потім управителька уважно оглянула мене.
— Ви поранені?
— Ні.
— Налякані?
Мені хотілося відповісти гордо, однак я обрала правду.
— Так. Але страх не заважає мені думати.
У її очах майнуло схвалення.
— Це корисніше за безстрашність.
Агата веліла негайно вивести мене з крила. Якщо вбивці прийдуть по кров або цікаві — по скандал, не слід було лишати їм ані того, ані іншого. Рейнар запропонував приховані покої поруч зі спальнею, але управителька відкинула цей варіант: там нас шукатимуть насамперед.
— Відведіть її до старого архіву. Зовнішні коридори до нього давно закриті для годиться, однак прохід через малу каплицю зберігся. Після хвороби колишньої герцогині туди майже ніхто не заходить.
— Архів замкнений, — зауважив Рейнар.
Агата підняла в’язку ключів.
— Для більшості.
У цьому палаці виявилося більше прихованих дверей, ніж чесних відповідей.
— Що буде з Мартеном? — спитала я.
— Я залишуся тут і покличу двох людей, які завдячують мені більше, ніж бояться ваших ворогів. Лікареві скажемо, що слуга випив зайвого й упав на чорних сходах.
Я здивовано подивилася на неї.
— Повна правда в таких домах рідко з’являється першою, ваша світлосте. Спершу потрібна версія, яка не дасть спалахнути всьому палацу.
Сперечатися з цим було неможливо. Агата відвела нас до гобелена з полюванням, відчинила маленьким ключем приховані за ним двері й впустила в кам’яний коридор. Перш ніж зачинити панель, вона промовила:
— Ваш тесть після бенкету не поїхав.
Рейнар різко обернувся.
— Ви певні?
— Кілька хвилин тому я бачила, як він прямував не до гостьових кімнат, а до західної галереї.
У роті в мене пересохло.
— У таку годину він пішов туди сам?
— Ні, — відповіла Агата й стишила голос. — Поруч із ним був духівник удовілої королеви…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
