— спитав я.
— Там каша була. На плиті.
Я пішов на кухню.
У каструлі стояла холодна злипла гречка. Суха, без масла, без м’яса, без нічого. Поруч, у сміттєвому відрі, лежала коробка з-під піци.
Мої батьки й Міла їли піцу. Кірі залишили порожню кашу.
Я дістав телефон і набрав Марину.
— Ілля? Ти вдома? Що сталося?
Вона відповіла відразу.
— Марин, — сказав я чужим спокійним голосом. — Сядь, будь ласка.
Я розповів усе. Без крику. Без зайвих слів. Про підлогу. Про замкнені двері. Про чашку. Про цуценя. Про притулок.
Спершу в слухавці була тиша.
Потім Марина заплакала. Не голосно, не істерично — так, ніби в неї всередині щось розірвалося.
— Я повертаюся, — сказала вона. — Зараз. Першим же рейсом. Ілля… будь ласка, тільки не нароби нічого. Заради Кіри.
— Не нароблю.
Я поклав слухавку. Заварив міцний чай, хлюпнув туди трохи алкоголю й сів чекати.
Вони повернулися приблизно за годину.
Спершу у дворі грюкнули дверцята машини. Потім я почув дзвінкий голос Міли:
— Бабусю, а морозиво ми вдома доїмо?
Я сидів у темному передпокої на пуфику навпроти дверей. Чай давно вистиг. Усередині було порожньо й холодно, як у тому брудному відрі.
Ключ повернувся в замку.
Двері розчахнулися. У квартиру вірвався запах вулиці, дорогих маминих парфумів і солодкої вати.
— Фу, погода огидна! — голосно сказала Надія, заходячи першою.
На ній була ошатна шуба. Обличчя рум’яне, вдоволене. За нею увійшов батько з пакетами. Слідом, підстрибуючи, забігла Міла в яскравому комбінезоні.
Світло з під’їзду падало мені на обличчя.
— Ой! — мати здригнулася. — Ілля? Ти що в темряві сидиш? До смерті налякав!
Вона клацнула вимикачем. Коридор залило світлом.
Я не моргнув.
— Привіт, мамо.
— Ти… вже приїхав? — вона розгубилася лише на секунду. Потім швидко взяла себе в руки. — А ми от прогулялися. Мілочку вирішили провітрити. Кіра вдома, уроками займається. Трохи покарана, пустувала.
— Я знаю.
Мати підібгала губи.
— Що ти знаєш?
— Усе.
— Якщо вона тобі вже встигла наплести про чашку, то знай: чашка була моя улюблена. Пам’ять. І взагалі дитині корисно трудитися. А то ви її ростите білоручкою.
— Геть.
Вона насупилася.
— Що?
