Детективи, які колись прочісували кожен метр лісу, тепер займалися свіжими правопорушеннями. Фотографія Єлизавети на дошці розшуку почала жовтіти й поступово скручуватися від часу. Для Веніаміна час назавжди зупинився в той самий дощовий жовтневий день.
Його життя перетворилося на нескінченний день бабака, сповнений нестерпного болю й фінансового краху. Чоловік витратив усі сімейні заощадження, понад три мільйони, на приватних детективів і незалежних експертів. Ці фахівці обіцяли знайти бодай якусь зачіпку, але жоден із них не приніс реальних результатів.
Веніамін перебував на межі нервового зриву, постійно балансуючи між апатією та раптовими спалахами люті. Він і далі жив у їхній спільній квартирі, де нічого не змінював від моменту трагедії. Зубна щітка Єлизавети так і стояла у ванній кімнаті, поступово вкриваючись шаром пилу.
На вішалці в передпокої висіло її улюблене пальто, яке все ще зберігало ледь вловимий запах її парфумів. Чоловік щодня віддано чекав на знак чи будь-який сигнал, що підтвердив би: вона жива. Знак справді з’явився, але зовсім не звідти, звідки його могли чекати.
У будівлі, яка після трагедії втратила популярність і стояла напівпорожньою, почалася планова реконструкція системи опалення. Старі чавунні труби, прокладені ще на початку минулого століття, відчайдушно потребували повної заміни. Роботи проводилися в глибоких підвальних приміщеннях, які десятиліттями використовувалися як склад для зламаного інвентарю.
Згідно зі звітами будівельної бригади, непередбачені проблеми почалися вже з першого дня ремонту. Робітники постійно скаржилися бригадирові на дивний низькочастотний гул у вентиляційних шахтах. Цей незвичний звук зовсім не був схожий на звичайне завивання вітру.
Крім того, у східній частині підвалу стояв стійкий неприємний запах, який не зникав навіть після обробки приміщення хлором. Джерело цього дивного запаху локалізувати ніяк не вдавалося. Близько 10 години ранку бригадир будівельної компанії виявив серйозну невідповідність у пожовклих кресленнях будівлі…
