Поліція прибула на місце події через дванадцять хвилин після екстреного дзвінка. Територію навколо будівлі негайно оточили спеціальною жовтою стрічкою. Кінологи зі службовими собаками одразу ж розпочали свою роботу.
Собака-шукач упевнено взяв слід біля туалетного столика нареченої, пройшов кілька метрів до центру кімнати й розгублено зупинився. Тварина кружляла на одному місці, скиглила й зовсім не могла зрозуміти, куди подівся об’єкт пошуку. Для досвідчених кінологів це виглядало так, ніби жінка буквально розчинилася в повітрі просто посеред кімнати.
Пошукова операція миттєво розширилася на територію величезного лісового масиву, що простягався на тисячі гектарів. Сотні волонтерів, вишикувавшись ланцюгом, прочісували популярні туристичні стежки й густі чагарники довкола них. Офіцери поліції ретельно перевіряли кожен метр і кожен занедбаний сарай у радіусі кількох кілометрів.
Водолази уважно обстежили дно місцевої річки поблизу мосту, але каламутна вода не приховувала жодних таємниць. Версії слідства змінювали одна одну, але кожна з них розбивалася об цілковиту відсутність доказів. Втеча через передвесільний стрес здавалася малоймовірною, адже всі особисті речі залишилися в кімнаті.
Телефон і документи також були покинуті, що виключало версію спланованого зникнення. Перевірка дзвінків і повідомлень на предмет таємного коханця не виявила жодних підозрілих контактів. Версія викрадення теж здавалася абсурдною: ніхто не міг непомітно вивести жінку в пишній сукні повз десятки свідків.
Детективи вилучили записи з камер відеоспостереження всіх найближчих заправок і магазинів у величезному радіусі. Вони переглянули тисячі годин відео, шукаючи бодай натяк на білу сукню чи підозрілий автомобіль. Результат виявився нульовим: жодна камера не зафіксувала Єлизавету після її входу до фатальної кімнати.
До вечора 15 жовтня дощ значно посилився, змиваючи всі можливі сліди навколо будівлі. Веніамін сидів на сходах біля вівтаря, міцно тримаючи в руках той самий букет троянд, який знайшли в кімнаті. Він категорично відмовлявся покидати будівлю, щиро вірячи, що це якась жахлива помилка.
Наречений сподівався, що Єлизавета ось-ось вийде до нього, але церква зберігала глухе мовчання. Старі кам’яні стіни надійно берегли свою таємницю, і з кожною годиною надія знайти наречену танула. Ніхто з присутніх навіть не підозрював, наскільки близько й водночас недосяжно перебувала зникла жінка.
Минуло рівно 478 днів відтоді, як важкі дубові двері зачинилися, відрізавши Єлизавету від зовнішнього світу. Для поліцейського управління ця заплутана справа перетворилася на чергову теку паперів у запиленому архіві нерозкритих злочинів. Офіційний статус розслідування змінився на «призупинено» виключно через відсутність нових доказів…
