Віктор зробив два кроки вперед. Дістав із замка ключ, вставив його з внутрішнього боку й повернув двічі. Глухе клацання механізму рознеслося по тихій кімнаті.
Ільїн завмер. Декантер у його руці здригнувся. Крапля темного алкоголю впала на поліровану полицю. Він повільно обернувся.
На його обличчі не сіпнувся жоден м’яз, але шкіра в одну мить набула землистого відтінку. Погляд Ільїна ковзнув по брудній куртці Віктора, по його збитій кісточці на правій руці, і зупинився на обличчі.
Віктор мовчки підійшов до столу. Наступив брудним черевиком на край кремового килима. Ворс зім’явся, вбираючи сльоту.
Він дістав із кишені стопорний палець. Розтиснув пальці. Шматок важкої сталі з тупим, глухим стуком упав на зелену шкіру бювара, що вкривав центр столу. Чорне мастило й запечена іржа миттю залишили на ідеальній поверхні брудний, маслянистий слід.
Потім Віктор вийняв конверт, розгорнув папери й поклав їх поруч. Акт із підписом Ільїна лежав зверху.
Ільїн поставив декантер на полицю. Дзвін кришталю видав дрібне тремтіння в його пальцях.
Віктор розстебнув куртку, дістав смартфон Кравчука з тріснутим екраном і жбурнув його по полірованому дереву. Апарат ковзнув по стільниці й із силою вдарився об пластиковий корпус селектора.
Ільїн відсмикнув руку. Він подивився на телефон охоронця. Важко опустився в шкіряне крісло.
— П’ять мільйонів, — голос Ільїна був сухий, як пісок. Він відкрив нижню шухляду столу. Виклав на стільницю три товсті пачки купюр у банківських упаковках. — Цього вистачить. На все. Слідчий Кузьмін справу не відкриє. Місцевій прокуратурі я дзвонив особисто, вони в курсі ситуації. Ти нічого не доведеш. Візьми гроші, механіку. Забудь…
