Віктор припаркував машину біля самого ґанку, у тіні розлогого тополі. Заглушив двигун. Витяг із внутрішньої кишені куртки смартфон. У світлі тьмяного екрана він поклав на кермо щільний аркуш із підписом Ільїна, поруч прилаштував важкий, вимазаний солідолом стопорний палець. Увімкнув камеру. Спалах двічі осяяв салон. Потім він сфотографував екран телефона Кравчука з відкритим листуванням.
Пальці швидко набрали текст у поштовому клієнті. У рядок адресатів він вставив заздалегідь скопійовані контакти: приймальня обласної прокуратури, управління власної безпеки МВС, інспекція з праці столиці. Прикріпив фотографії. Потім у налаштуваннях пошти поставив відкладене надсилання на 8:00 ранку. Якщо він не скасує надсилання до цього часу, листи підуть самі. Віктор натиснув «запланувати». На екрані з’явилося підтвердження.
Віктор прибрав телефон, засунув документи назад у конверт, а сталеву деталь — у праву кишеню куртки.
Бічні двері корпусу, призначені для керівництва, були не замкнені. Вони піддалися без скрипу. Усередині було тепло й тихо. Пахло дорогими парфумами, кавою й ковроліном. Віктор піднімався широкими мармуровими сходами. Його важкі робочі черевики залишали на світлих сходинках брудні, мокрі сліди, змішані з плямами машинної оливи й чужої крові з гаража.
Третій поверх. Довгий коридор із дверима з темного дерева. У самому кінці — масивні двостулкові двері приймальні.
Віктор натиснув на латунну ручку. Двері безшумно відчинилися. Секретарський стіл був порожній. Із прочинених дверей кабінету директора падав прямокутник м’якого жовтого світла.
Він ступив усередину.
Кабінет був величезний. На підлозі лежав товстий кремовий килим. Уздовж стін тяглися стелажі з книжками й папками. Біля панорамного вікна стояв масивний стіл із полірованого червоного дерева.
Ільїн стояв спиною до входу, біля вбудованого в шафу бару. На ньому не було кашемірового пальта й піджака. Лише біла сорочка з розстебнутим коміром. Він тримав у руці кришталевий декантер і наливав коньяк у широкий келих.
— Довго вовтузилися, Кравчук, — промовив Ільїн, не обертаючись. Рідина з тихим булькотінням лилася на дно келиха. — Папери в тебе?
