Життя без прикрас— Мамо, давай тільки без лекцій, — Борис буркнув це в чашку, не підводячи очей і виявляючи ту саму покірність, із якою люди зазвичай миряться з краном, що протікає.
— Це не лекції, а щира тривога за твоє майбутнє. Ти міг обрати собі рівню, дівчину з манерами, посагом і впливовими родичами. А натомість притяг у дім оце…
Вона не закінчила фрази, але в повітрі зависла така зневага, що її можна було майже відчути фізично. Регіна мовчки затягнула пояс фартуха, виконуючи цей жест з автоматизмом засудженої до довічних виправних робіт. Ніна Семенівна тим часом переключила увагу на зникнення пакета з мигдальним молоком, що нудилося в надрах холодильника ще з часів її останньої дієти.
— Ніно Семенівно, — Регіна заговорила тихо, і в її голосі дзвеніла та небезпечна ввічливість, яка зазвичай передує вибуху. — Те саме молоко ви власноруч відправили в каналізацію вчора ввечері. Ви ще назвали його котячим непорозумінням, якщо цитувати дослівно. А глибокої ночі я спускалася по воду й мала задоволення спостерігати, як ви з вражаючим апетитом знищували холодні млинці, щедро присмачені тією самою шкідливою сметаною.
Борис вдавився, прикрасивши білу скатертину кавовим крапом. Обличчя свекрухи на мить втратило аристократичну блідість, сіпнувшись у районі щелепи, але вона швидко повернула собі маску непроникної доброчесності.
— Не треба плутати повноцінний прийом їжі й хвилинну слабкість, спричинену стресом. Це абсолютно різні категорії.
— Безумовно, — Регіна кивнула з такою щирою вірою в сказане, що Борис волів сховатися за порцеляновою чашкою на добрих пів хвилини.
— Мені час бігти, — він схопився, квапливо цьомкнувши дружину й намагаючись не дивитися на матір. — Регішо, дякую за сніданок. Мамо, прошу тебе, утримайся від бойових дій до мого повернення.
— Я ніколи не воюю, я лише намагаюся прищепити смак до життя тим, у кого він відсутній.
Після його відходу в домі запанувала тиша, яку порушувало лише рівне цокання годинника й відчуття, що повітря наелектризоване до межі. Близько полудня Ніна Семенівна вислухала чийсь голос у слухавці й влетіла до кімнати з ентузіазмом полководця, який дізнався про беззастережну капітуляцію ворога.
— Аграфено, кидай свої каструлі, це зачекає до завтра! — закричала вона, звертаючись до невидимої помічниці. — До нас їде сама Ельвіра Робертівна Мухіна зі столичної нафтосервісної групи. Ти хоч розумієш, який це шанс для кар’єри мого сина?
Груня вигулькнула з кухні, машинально витираючи вологі долоні об фартух і кліпаючи очима.
— Ніно Семенівно, це та пані з глянцевої обкладинки, у якої ще брошка завбільшки з кулак?
— Саме вона, Груню, з тією самою брошкою, — свекруха нетерпляче махнула рукою, припиняючи зайві запитання. — Регіно, слухай і запам’ятовуй. Завариш мій особливий ромашковий збір, організуєш десерти з кондитерської й подаси все це в парадній порцеляні. Щойно чашки торкнуться столу, ти негайно розчиняєшся в повітрі й сидиш у себе в кімнаті. Стороннім у вітальні робити нічого. Я цілком здатна підтримати світський етикет.
Регіна схрестила руки на грудях, відчуваючи, як усередині закипає холодна впертість.
— Можу розважити гостю або допомогти з організаційними дрібницями, якщо виникне потреба.
— Виключено! — Ніна Семенівна видала усмішку, яка зазвичай віщує падіння гільйотини. — Борис має виглядати солідним бізнесменом, а не підлітком, який виставив напоказ своє випадкове придбання з провінції. І потрудися вдягти щось пристойне, хоча б на ті п’ять хвилин, поки розливатимеш чай, не змушуючи мене червоніти перед такими людьми.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.