Я подивився на нього. Павло не був другом у високому сенсі, але був людиною надійною. Із тих, хто не лізе в душу, зате завжди дасть викрутку, машину або мовчання.
— Паш, ти юриста нормального не знаєш?
Він перестав пити каву.
— Знаю. Сестра розлучалася, їй допомагали. А що?
— Потім розкажу.
Він кивнув. Не став тиснути. Тільки за п’ять хвилин надіслав контакт: «Ірина Сергіївна, сімейні та майнові справи. Не дешево, але без казок».
Я набрав її ввечері з машини. Двір був забитий автомобілями, дощ дрібно стукав по лобовому склу. У вікнах нашого будинку горіло світло, і я бачив силует Марії на кухні — вона розмовляла телефоном, ходила туди-сюди, тримаючи чашку біля грудей.
Юристка говорила спокійно, без співчутливих зітхань.
— Виписки з рахунків є?
— Поки що ні. Є переписка.
— Переписку самі собі не пересилайте з чужого пристрою, щоб потім не було питань. Робіть усе законно. Замовте виписки по своїх рахунках. Перевірте, хто має доступ до застосунків. Якщо гроші йшли з вашого рахунку, треба зрозуміти, чи була згода, довіреність, збережені паролі.
— Вона знала паролі, — сказав я. — Я сам дав. Ми ж сім’я.
На тому кінці повисла коротка пауза.
— У сімейних справах це найболючіша фраза, Олександре. Але діяти треба обережно. Не влаштовуйте скандалу. Зберіть документи: доходи, платежі, чеки на ремонт, кредитні договори, документи на квартиру. Є дитина?
— Син.
— Тоді тим більше. Різких рухів не робіть.
Я хотів спитати, як не робити різких рухів, коли тебе вже подумки винесли з власного життя разом із капцями та зубною щіткою. Але спитав інше:
— Якщо квартиру куплено в шлюбі, але перший внесок дала моя мама після продажу дачі, це якось враховується?
— Враховується, якщо є докази походження коштів і їхнього спрямування. Договори, розписки, банківські сліди. У вас є?
Я заплющив очі.
Мама померла два роки тому. Її акуратний почерк, тека з документами, звичка зберігати кожну квитанцію — усе це раптом стало не просто пам’яттю, а рятівним колом.
— Мають бути, — сказав я.
Того вечора я не відразу піднявся додому. Сидів у машині, поки шибки не запітніли, і згадував, як мама передавала нам гроші на перший внесок. Вона тоді довго розгладжувала конверт, ніби соромилася, що сума недостатньо велика.
— Сашо, це не подарунок Маші і не допомога тещі, — сказала вона. — Це тобі, сину. Щоб у Артемка був свій куток.
Марія тоді обійняла її, поцілувала в щоку.
— Наталіє Петрівно, ви не хвилюйтеся. Ми сім’я. Усе спільне.
Усе спільне.
Я піднявся на поверх. У під’їзді пахло мокрим одягом і чиєюсь смаженою цибулею. На майданчику стояла сусідка Олена з пакетом сміття.
— Олександре, добрий вечір. Маша вдома? До неї якась жінка вдень приходила, я подумала, родичка. Така сувора.
— Тетяна Вікторівна?
