Розповідала про своє рукоділля. Як вишиває, як тче. Показувала роботи: сорочки, рушники, хустки.
Максим захоплювався: «Агафіє, ти майстриня. Руки золоті». Агафія світлішала від похвали.
Уночі вона була ніжною, лагідною. Обіймала Максима так, ніби боялася, що він зникне. Шепотіла: «Дякую, що ти є».
«Я думала, все життя сама проживу. А ти прийшов». Максим цілував її в чоло.
«Я нікуди не дінуся, Агафіє. Я з вами назавжди». Настасія була веселою, життєрадісною.
Вона єдина з чотирьох не боялася Максима, не соромилася. З першого дня називала його просто Макс. Жартувала, сміялася.
Вона готувала найкраще за всіх. Пироги, щі, кашу, млинці. Максим приходив із полювання, а на столі вже стоїть їжа гаряча, запашна.
«Максе, сідай, їж, поки гаряче!» — кричала Настасія. Максим їв, хвалив. Настасія сяяла.
Увечері вона співала. Голос у неї був дзвінкий, чистий. Співала духовні вірші, народні пісні.
Максим слухав, курив люльку, розслаблявся. Після важкого дня спів Настасії був як бальзам на душу. Уночі з Настасією було тепло, радісно.
Вона обіймала Максима міцно, сміялася, жартувала навіть у ліжку. Максим дивувався: «Настасіє, ти ніколи не сумуєш?» Вона хитала головою.
«Навіщо сумувати? Життя одне, треба радіти кожному дню. Господь дав тебе нам».
«Це щастя. Буду радіти». Дуня, молодша, була цікавою, грайливою. Їй усього двадцять років, майже дитина ще.
Вона ставила Максимові мільйон запитань. Про місто, про війну, про полювання, про світ за лісом. Максим відповідав терпляче.
Дуня слухала, очі горять, рот відкритий. «Максе, а правда, що в місті будинки в п’ять поверхів?» «Правда, Дуню».
«А машини їздять самі, без коней?» «Їздять». «Хочу побачити».
Максим усміхався: «Колись побачиш». Уночі Дуня була несмілива, соромилася, але цікавість брала своє. Вона ставила запитання навіть тут.
«Максе, а в тебе раніше дружина була? Вона гарна?» Максим зітхав.
«Була. Гарна. Але пішла».
«А ми гарні?» «Гарні, Дуню, всі четверо». Дуня вдоволено кивала, притискалася.
Максим зрозумів, що чотири дружини — це чотири світи. Він мандрував між ними кожні чотири ночі. З Февронією говорив про серйозне, про майбутнє, з Агафією ніжився, заспокоював, з Настасією веселився, сміявся, з Дунею грався, відповідав на запитання.
Усі різні, але всі важливі. Він любив кожну по-своєму. Ще він працював по господарству.
Лагодив хату, дах укріплював, вікна конопатив. Лазню збудував нову, велику, дрова рубав, стіс склав на зиму. Паркан навколо городу поставив від звіра, корову купив у селищі добру, дійницю, привів у скит, тримали в хліві, молоко з’явилося, масло, сир.
Восени 1958 року Максим збудував великий стіл у хаті, довгий, на вісім осіб. Думав, дітей буде багато, треба готуватися. Февронія схвалила: «Правильно думаєш, скоро Бог дасть, за цим столом уся сім’я збереться».
Щовечора вони вечеряли всі разом, Максим на чолі столу, Февронія праворуч, старша дружина, Агафія, Настасія, Дуня. Їли мовчки, як належить у старообрядництві. Після вечері Февронія читала вголос із Псалтиря, Максим слухав, звикав до церковнослов’янських слів.
Дівчата працювали теж: город, їжа, господарство, плюс молитви. Щодня, по годині, вранці й увечері читали Псалтир, співали духовні вірші, клали поклони. Максим спершу не брав участі, стояв осторонь, але Февронія сказала: «Ти тепер наш, мусиш із нами молитися, вчися».
Максим учився. Февронія давала йому стародруки, пояснювала незрозумілі слова. Книги були важкі, з дивними літерами, з титлами над словами.
Максим читав повільно, водив пальцем по рядках, як школяр. Февронія терпляче поправляла: «Титло над словом — це скорочення, треба знати, як читати». Максим запам’ятовував.
За місяць уже читав без затинок. За два місяці вивчив напам’ять кілька молитов. Февронія хвалила: «Молодець, Максиме, швидко вчишся, видно, Бог допомагає».
Максим поступово звик. За пів року він молився, не замислюючись. Вставав уранці, йшов до ікон, хрестився двома перстами, як старовіри, клав поклони, читав молитви.
Це стало частиною життя, як їжа, як сон, як полювання. Він приймав віру не розумом, а серцем, не розумів богословських тонкощів, але відчував — тут, у цій хаті, з цими жінками є щось правильне, чисте. Вони молилися щиро, жили чесно, трудилися не покладаючи рук.
Нікого не обманювали, не крали, не злилися. Просто жили, як жили їхні предки триста років — у лісі, в тиші, з Богом. Максим пройнявся цим.
Він, колишній алкоголік, розлучений, озлоблений на світ, знайшов тут спокій. Глухий ліс, хата, чотири дружини, молитва, праця. Просто, але міцно.
Восени 1958 року Февронія оголосила, що вагітна. Максим остовпів. Дитина.
У нього буде дитина. У 39 років. Від дружини Галини дітей не було, вона безплідна.
А тут Февронія вагітна після двох місяців. Дівчата раділи. Агафія, Настасія і Дуня обіймали Февронію, цілували, вітали.
Максим сидів, не міг повірити. Февронія підійшла, поклала руку йому на плече. «Радій, Максиме, це Боже благословення, первісток у нас буде».
Максим встав, обійняв її міцно. «Дякую, Февроніє. Ти… ти подарувала мені те, на що я й не сподівався».
«Я думав, ніколи не буду батьком». Февронія гладила його по спині: «Будеш. І не один раз».
«У нас у всіх чотирьох діти будуть». Так і сталося. Через місяць завагітніла Агафія.
Максим обіймав її, коли вона сказала. Агафія плакала від щастя: «Я боялася, що Бог мене покарає за якісь гріхи. Але ні, він простив, дав дитину».
Максим утішав: «Які гріхи, Агафіє? Ти майже свята. Чистішої за тебе нема».
Потім завагітніла Настасія. Вона оголосила це весело за вечерею вголос. «Максе, у мене новина, я теж вагітна».
Максим мало не вдавився кашею. Настасія сміялася, обіймала його. «Радій, третя дитина буде!»
Потім Дуня. Вона підійшла до Максима несміливо, прошепотіла на вухо: «Максе, я, здається, теж того». Максим обійняв її, поцілував у чоло.
«Вітаю, Дуню. Тепер у нас четверо буде». До зими 1958 року всі четверо Максимових дружин були вагітні.
Живіт у Февронії вже помітний, округлий. У решти починався. Максим дивився на них і не міг повірити.
Четверо жінок носять його дітей одночасно. Це ж диво! Він працював не покладаючи рук.
Готував хату до зими, до пологів. Дрова рубав горами, щоб вистачило. Їжі запасав.
М’ясо сушене, рибу солону, гриби мариновані, ягоди мочені. Муку купив у селищі мішками, на всі пологи. Сіль пудами, гас відрами для ламп.
Максим розумів, що зима буде важка. Четверо вагітних жінок, потім пологи. Пологи далеко від цивілізації, без лікарів, без лікарні.
Тільки Агафія знає, як приймати. Мати її повитухою була. Але одна Агафія на четверо пологів?
Треба все передбачити. Він збудував широкі полиці для пологів, застелив м’якими кожухами. Запас чисті ганчірки для пелюшок, простирадла.
Зробив чотири колиски з кедра, різьблені, гарні. Гойдав порожні колиски, уявляв, як лежатимуть у них немовлята, його діти. Узимку 1958 року Максим майже не полював.
Сидів у хаті, доглядав дружин, топив піч жарко, щоб тепло було. Готував їжу, носив воду, колов дрова. Дівчата берегли сили, менше працювали…
