Пильні сусіди вчасно його помітили й одразу викликали наряд правоохоронців. Борис відчайдушно намагався втекти через балкон, але зірвався вниз, упав і серйозно зламав собі руку. Патрульні, що прибули, підібрали його просто на холодному асфальті у дворі.
Суд, що відбувся, був дуже швидким і абсолютно безжальним. Хлопцеві дали три роки колонії, призначеної виключно для неповнолітніх злочинців. Борис їхав етапом і з гіркотою думав про те, що його життя безповоротно скінчилося.
Йому на той момент було лише сімнадцять років. Він зовсім нічого не знав про справжню тюремну зону та її правила. Хлопець лише чув різні похмурі історії, сповнені страху й нелюдської жорстокості.
Колонія й справді зустріла його крижаним холодом і суворими тюремними порядками. Свій найперший тиждень за ґратами Борис майже не спав. Він лише тихо лежав на скрипучій нарі, слухаючи гучне хропіння, добірну лайку й моторошні стогони.
Навколо нього були такі самі малолітні злочинці віком від чотирнадцяти до двадцяти років. Хтось із них уже був остаточно зламаний, хтось — до краю озлоблений, а хтось просто виглядав розгубленим. Але Борис не збирався так просто ламатися під тиском цієї системи.
Він уперто мовчав, уважно дивився навсібіч і вчився виживати в нових реаліях. Суть того, що відбувається, він зрозумів на диво швидко. Тут безроздільно панували свої власні, жорстокі негласні закони.
У цьому місці щиро поважали реальну силу, але не тупу агресію, а саме розумний підхід. Тут поважали того, хто вмів твердо тримати своє слово. Цінували тих арештантів, хто не ламався й жив суворо за злодійськими поняттями.
Він досить швидко здружився зі старшими хлопцями, які вже встигли побувати в справжніх дорослих колоніях. Вони терпляче й докладно вчили його всіх тюремних правил. Старші розповідали про найвищих кримінальних авторитетів, про таємні сходки й про те, як узагалі влаштований увесь цей закритий світ.
Борис слухав їх неймовірно жадібно, намагаючись не проґавити жодної важливої деталі. Він вбирав у себе буквально кожне сказане ними слово. Через відведені три роки його строк нарешті добіг кінця, і він благополучно вийшов на волю.
Надворі був 1973-й рік, і йому виповнилося рівно двадцять років. Він повернувся до свого рідного мегаполіса зовсім іншою, значно подорослішалою людиною. Його батько на той час уже помер, бо хворе серце не витримало постійних переживань.
Мати жила в цілковитій самотності й дуже постаріла за ці довгі роки розлуки. Борис приніс їй трохи грошей і збрехав, що офіційно влаштувався працювати на великий завод. Вона йому, звісно, не повірила, але зайвих запитань зі страху ставити не стала.
Борис із головою повернувся у звичний злодійський світ, але вже не наївним хлопчиськом, а дорослою людиною. Сувора колонія навчила його найголовнішого правила — безмежного терпіння й холодного розрахунку. Він більше не кидався в першу-ліпшу авантюру й не хапався за сумнівні легкі гроші.
Хлопець працював виключно з розумом, ретельно добираючи лише абсолютно чисті справи. Він шукав такі варіанти, де ризик був мінімальний, а фінансовий зиск виходив гарантовано добрий. Його давній друг Вітька Косий на той час уже відбував покарання в дорослій тюремній зоні…
