Борис регулярно їздив на важливі зустрічі й із великим гірким болем бачив, як уся їхня колишня велич руйнується просто на очах. Він спостерігав, як колись шановані короновані авторитети починали банально й дріб’язково кришувати вуличні торгові кіоски. Вони зовсім не соромилися брати грабіжницькі відсотки з наляканих бізнесменів і абсолютно відкрито співпрацювати з правоохоронцями.
Це повністю йшло врозріз з усіма священними традиціями, але таких нахабних відступників була переважна більшість, а вірних старих лишалося мізерно мало. 1994 року несподівано й дуже підло вбили Скелю. Його холоднокровно й безжально застрелили просто в під’їзді власного розкішного будинку в рідному південному місті.
Наймані кілери спрацювали бездоганно чисто й абсолютно професійно. Анатолій Петрович навіть не встиг потягнутися рукою до свого вірного пістолета. Борис негайно приїхав на його неймовірно масштабний і траурний похорон.
Він довго й абсолютно мовчки стояв біля відкритої труни й виразно розумів, що зараз у землю ховають не просто одну людину, а цілу велику минулу епоху. 1996 року жорстоко й звіряче вбили старого Мислителя. Георгій Костянтинович на той час уже вийшов із зони й жив дуже тихо й непомітно в глухому селі далеко на півночі.
Його бездиханне й понівечене тіло знайшли просто на його власному невеликому городі. Голову цього мудрого старого було звіряче розтрощено важкою господарською сокирою. Усі місцеві сусіди в один голос перелякано твердили слідчим, що абсолютно нічого підозрілого не бачили й не чули.
Поліція закрила цю гучну справу на диво швидко, списавши все на банальну п’яну побутовуху. Але Борис абсолютно точно знав, що це ніяка не побутовуха, а найсправжніша, ретельно спланована цілеспрямована зачистка. Хтось дуже методично й безжально прибирав старих авторитетів, щоб молоді відморожені бандити могли безперешкодно творити все, що їм заманеться.
1998 року вбили Валеру Сивого. Його дорогий автомобіль неймовірно цинічно й гучно підірвали просто в самому центрі великого промислового міста. Борис із жахом дізнався про цю страшну трагедію буквально через один день.
Він приїхав на оточене місце вибуху й дуже довго стояв, вдивляючись у моторошні наслідки. Перед ним була лише велика випалена чорна пляма на асфальті, розсип дрібних уламків скла й неймовірно їдкий запах гару. Пізнього вечора того самого нескінченного дня Борис ухвалив для себе абсолютно остаточне рішення.
Він більше фізично не міг і зовсім не хотів так далі жити. Безкінечна й безглузда кримінальна війна дуже жадібно пожирала всіх людей без розбору. Старі надійні брати стрімко вмирали один за одним.
Молоде й зухвале покоління зовсім не хотіло прислухатися до голосу розуму й досвіду. Колись непорушні правила честі неймовірно швидко перетворювалися на цілковито порожній і безглуздий звук. Він смертельно й безповоротно втомився від усього цього навколишнього безуму.
Він неймовірно втомився від безкінечних рік крові, надто частих похоронів близьких людей і абсолютно підлого зрадництва з боку своїх же. І тоді він просто безслідно й дуже грамотно зник. Він повністю змінив усі свої документи через одного старого й перевіреного знайомого в органах, якого знав ще з ранньої молодості.
Відтоді він став скромним і непомітним Петром Івановичем Кузнецовим. Чоловік поїхав у дуже глухе й забуте богом селище в неймовірно віддаленому північному регіоні. Там він дешево зняв старий і непримітний будинок у місцевої самотньої старенької.
Невдовзі він без проблем улаштувався працювати звичайним нічним сторожем на невелику місцеву пилораму. Він жив гранично тихо, неймовірно скромно й абсолютно непомітно для всіх навколишніх. Чоловік ніколи й нікому нічого не розповідав про своє неймовірно бурхливе й небезпечне минуле.
Цілих сімнадцять довгих років він цілком благополучно прожив у цій рятівній і непроникній тіні. Він дуже старанно доглядав свій невеликий город, читав розумні книжки й неймовірно часто ходив на тиху риболовлю. Сусіди знали його виключно як дуже миролюбного й безневинного діда Петра, який ніколи нікому не заважає й сам ні про що не просить…
