Але неймовірно суворе минуле ніколи не відпускає своїх давніх бранців назавжди. Життя в цьому віддаленому селищі текло дуже повільно, мов лінива й густа річка в грузькому болоті. Борис прокидався рівно о шостій ранку, варив собі неймовірно міцний чай і їв найпростіший чорний хліб із салом.
Потім він дуже неспішно йшов на свою улюблену пилораму. Робота там була зовсім елементарна й не вимагала від нього абсолютно ніяких особливих фізичних зусиль. Треба було просто уважно стежити, щоб місцеві п’янички не крали дошки, щоб випадково не сталася страшна пожежа і щоб сторонні не лізли на приватну територію.
Платили за цю нехитру роботу дуже мало, але самотньому старому цього цілком вистачало на скромне й тихе життя. Будинок був досить теплий, доглянутий город вельми щедро годував, і на щось більше його зовсім не тягнуло. Сусіди по запиленій вулиці звикли до нього на диво швидко.
Для них дід Петро був цілком нормальним, спокійним і абсолютно адекватним чоловіком. Він зовсім не вживав алкоголю, ніколи в житті не скандалив і в чужі сімейні справи не пхав свого довгого носа. Він із великою радістю допоміг сусідці Марії полагодити похилений старий паркан, а далекобійникові Васькові зовсім безплатно наколов цілу гору дров.
Він говорив украй мало, воліючи більше просто мовчки кивати своїм співрозмовникам. Його натруджені старі руки лишалися напрочуд сильними й міцними, попри вельми солідний вік. Обличчя завжди було абсолютно спокійне й не виражало зовсім ніяких зайвих емоцій.
У найперші роки свого добровільного заслання Борис постійно й тривожно озирався навсібіч. Він увесь час нервово чекав, що хтось цілком випадково впізнає його і страшне минуле неминуче наздожене втікача. Але минали довгі й спокійні роки, і абсолютно нічого страшного довкола не відбувалося.
Жорстокий і кривавий кримінальний світ жив своїм окремим життям десь неймовірно далеко звідси. Тут же були тільки неймовірно густий ліс, невелика пилорама й цілковито заспокійлива тиша. Борис дуже поступово розслабився й повністю скинув накопичене нервове напруження.
Він став цілком щиро вірити в те, що весь цей минулий кошмар остаточно лишився далеко позаду. Свої характерні статусні наколки він неймовірно ретельно ховав, завжди ходив тільки в закритій сорочці навіть у сильну літню спеку. До громадської сільської лазні він ходив лише раз на місяць, причому дуже рано-вранці, коли там іще нікого не було.
Він мився дуже швидко й намагався ніде зайвий раз не затримуватися. Але одного разу неймовірно допитливий сусід Колька цілком випадково зайшов у порожню парильню й побачив характерні зірки на його плечах. Він від великого подиву навіть голосно присвиснув.
— Діду, ти що, в тюрмі довго сидів? — неймовірно ошелешено спитав він старого. — Сидів, — дуже неохоче й тихо відповів Борис. — Але це було неймовірно давно, коли я був зовсім молодим і дуже дурним дурнем.
Колька все розуміюче кивнув і не став далі копати цю вельми слизьку й небезпечну тему. У їхньому цілковито глухому селищі рівно половина чоловіків були колишніми сидільцями, тому такий факт чужої біографії нікого особливо не дивував. Борис у свій величезний вільний час дуже багато й жадібно читав.
Він регулярно й із задоволенням передплачував свіжі газети й часто купував уживані пошарпані книжки на ринку в районному центрі. Найбільше його завжди цікавили неймовірно заплутані детективи, світова історія й різні мемуари. Іноді в місцевій пресі він цілком випадково натрапляв на гучні статті про сучасний жорстокий кримінальний світ…
