Він неймовірно уважно читав їх і часом із сумом упізнавав знайомі імена зі свого далекого минулого. Хтось із колишніх авторитетів тихо помер, хтось знову надовго сів за ґрати, а хтось назавжди відійшов від усіх брудних справ. Імена старих і шанованих людей поступово й безповоротно зникали з кримінальної арени.
Нових же кримінальних діячів він зовсім не знав і принципово знати не хотів. 2005 року в нього стався перший неймовірно важкий інфаркт. Він цілком спокійно працював на своїй пилорамі, тягав важкі сирі дошки, і раптом груди пронизав нестерпний біль, неймовірно гострий, як удар великого ножа.
Старий миттєво й непритомний упав на сиру землю. Отямився він уже тільки на жорсткому лікарняному ліжку в палаті місцевого райцентру. Лікарі прямо й чесно сказали, що йому неймовірно пощастило взагалі лишитися живим.
Вони суворо попередили, що його зношене серце тепер дуже слабке і його треба берегти як зіницю ока. Йому категорично приписали постійно пити цілу гору таблеток і уникати абсолютно будь-яких фізичних навантажень. Борис лише покірно й мовчки кивнув їм у відповідь.
Він дуже справно пив усі прописані йому таблетки, став працювати значно менше, але ніколи ні на що не скаржився. Скаржитися на свою долю він просто фізично не вмів. На жаль, 2010 року в нього почався ще й болісний артрит.
Уранці в нього нестерпно сильно боліли скрючені пальці й жахливо ломило всі суглоби. Ходити йому ставало дедалі важче, особливо в дуже суворі зимові місяці. Лікар лише безпорадно розвів руками й сказав, що це просто старість і з цим уже абсолютно нічого не вдієш.
Він виписав нещасному старому різні знеболювальні мазі й довгий курс болючих уколів. Але все це лікування допомагало відверто й неймовірно погано. Борис стрімко й лячно старів буквально на очах.
Його колись темне волосся стало зовсім сивим, спина сильно згорбилася, а слабкі руки постійно тремтіли. У дзеркалі він тепер із жахом бачив відображення цілковито чужої й незнайомої людини. Це був неймовірно дряхлий старий: цілком немічний і такий, що викликає лише гострий жаль.
Але неймовірно глибоко всередині він лишався все тією ж незламною й сильною людиною. Його чудова пам’ять була, як і раніше, неймовірно гострою, а очі бачили будь-якого співрозмовника буквально наскрізь. От тільки сильно постаріле тіло почало надто жорстоко підводити свого втомленого господаря.
Улітку 2015-го року до їхнього неймовірно тихого селища несподівано приїхали поліцейські. Їх було рівно двоє, і вони неймовірно наполегливо розпитували всіх місцевих про Петра Івановича Кузнецова. Борис у цей самий час цілком мирно сидів на своєму похиленому ґанку й чистив молоду картоплю…
