Кулі вибивали крихту з бетонного укриття. Оксана притислася до землі, закриваючи голову речовим мішком. Олег стріляв короткими чергами з-за машини, решта охоронців розходилися півколом. Левченко сховався за відчиненими дверцятами седана й кричав, щоб вони не пошкодили зошит.
Синя обкладинка лежала на освітленій ділянці за кілька метрів від води. Двоє охоронців намагалися дістатися до неї, але боялися потрапити під вогонь своїх. Оксана зробила один постріл у землю перед найближчим. Чоловік відступив. У магазині лишалося два набої.
— Виходь! — горлав Кравченко. — Тепер жодної розмови не буде. Обіцяю, ти сама попросиш закінчити швидше.
Оксана не відповідала. Вона намацала сигнальну ракетницю. Микола Остапович зберігав її ще з часів роботи на заводі. Механізм був старий, патрон міг відсиріти, а точність на такій відстані лишалася сумнівною. Але іншого способу розсіяти озброєних людей не було.
За другою машиною стояла іржава цистерна. Оксана ще вдень перевірила: на дні збереглося трохи пального, усередині скупчилися пари. Стріляти просто в цистерну було небезпечно — вибух міг накрити всіх. Тому вона прицілилася в бак автомобіля, що стояв поруч. Пожежа мала змусити охорону відступити від машин і відкрити схил.
Стрілянина на кілька секунд стихла. Левченко знову зажадав припинити вогонь, звинувачуючи Олега в безумстві. Кравченко відповів, що прокурор більше нічого не вирішує. Оксана виглянула з-за блока.
— Ти припустився останньої помилки, Олеже.
— Моєю помилкою було лишити тебе живою десять років тому.
— Ні. Помилкою було вирішити, що я прийшла торгуватися.
Вона натиснула на спуск. Ракета з шипінням розітнула повітря й ударила під заднє колесо машини. Спершу спалахнуло невелике полум’я, потім зайнялося пальне, що витекло. Охоронці кинулися в різні боки. За кілька секунд пролунав вибух, автомобіль підкинуло й розвернуло впоперек майданчика.
Ударна хвиля збила Оксану з ніг. Скло посипалося на землю, вогонь перекинувся на стару цистерну, але та не вибухнула — лише задиміла й загуділа. Двоє чоловіків опинилися притиснутими перекинутою машиною, решта втратили стрій.
Оксана вибралася з-за блока й попрямувала до синьої обкладинки. Олег побачив її й підняв пістолет. У ту ж мить з верхнього краю кар’єру вдарили потужні прожектори. Біле світло залило дно, засліпивши людей біля машин.
Через гучномовець пролунав наказ покласти зброю й підняти руки. Голос повідомив, що працює незалежна група внутрішньої безпеки. На схилах з’явилися люди в захисному спорядженні. Вони рухалися згори одразу з трьох напрямків, перекриваючи дороги й прохід уздовж води.
Олег завмер. Він озирнувся на Левченка, ніби чекав пояснення. Прокурор притиснувся до машини й повторював, що нікого не викликав. Поліцейські, які прибули з ним, першими кинули зброю. Вони зрозуміли: нова група не підпорядковується місцевому начальству.
Оксана теж зупинилася й поклала пістолет на землю. Вона не знала людей на схилі й не могла виключати ще одну хитрість Левченка. Але в навушнику пролунав голос Мирона Павловича. Старий устиг передати частоту, пакет отримали, а всю розмову в кар’єрі слухали й записували від моменту приїзду автомобілів.
Левченко спробував заговорити з групою як посадовець. Він заявив, що керує операцією із затримання небезпечної втікачки й що озброєні люди Кравченка допомагають поліції. Командир зажадав стати на коліна й тримати руки на видноті. Прокурор і далі посилався на повноваження, поки двоє співробітників не підійшли до нього з наручниками.
Кравченко задкував до екскаватора. Його охоронці один за одним лягали на землю. Бугай лежав непритомний біля водойми. Олег бачив, як руйнується вся конструкція: прокурор не захищає, поліція здається, люди виконують чужі накази.
Оксана підняла речовий мішок і показала розкриту синю обкладинку. Усередині були чисті аркуші.
— Справжній зошит уже поза твоєю досяжністю, а його копії в слідства, — сказала вона. — Тут лише залізяччя, щоб ти повірив у його вагу.
Олег видав хрипкий звук, схожий водночас на сміх і ридання. Він вихопив пістолет, схований під плащем, і навів на Оксану.
— Я все одно заберу тебе із собою.
Командир крикнув, щоб він кинув зброю. Кравченко натиснув на курок. Оксана встигла зміститися, куля зачепила те саме поранене плече. Майже одночасно з краю кар’єру пролунав одиночний постріл. Олег випустив пістолет і впав у багнюку, схопившись за прострілене коліно.
Співробітники групи опинилися поруч за кілька секунд. Кравченка роззброїли, руки стягнули за спиною. Левченко вже стояв навколішки біля седана, його обличчя втратило будь-який вираз. Оксана притиснула долоню до плеча й подивилася на диктофон. Червоний індикатор і далі горів. Вони записали все — зізнання, суперечку, наказ відкрити вогонь і останню спробу вбивства…
